Чекали їх у Полтаві в кінці березня, але втрутилися життєві обставини - за день до концерту з'ясувалося, що Юрієві потрібно терміново робити операцію – видаляти апендицит. І якщо зараз він може вже жартувати на цю тему, то майже два тижні тому дуже переживав через те, що полтавський глядач не побачить їх виступу. Але це таки відбулося, дует приїхав до Полтави, порадував глядача своїми старими й новими мініатюрами, змусив сміятися і плакати від хорошого гумору. Не обійшовся виступ і без незмінних гумористичних персонажів сучасного процесу – Віктора Януковича і Віктора Ющенка, тітушок і тому подібне Порадували гумористи і «живим» спілкуванням, коли відповідали на запитання з залу. Переказувати те, що було в концерті, звичайно не так цікаво, як все це бачити. Тому пропонуємо інтерв'ю з Юрієм Великим і Сергієм Цвіловським, яке відбулося напередодні концерту, гумору в якому було не менше, ніж на самому виступі.
Про Полтаву…
Юрій Великий: Ми вперше в Полтаві, приїхали вночі, тому перші враження - від нічного міста. Чекали, що Полтава нас зустріне сонечком, але й холодна погода не перешкодила побачити пам'ятник галушкам, музей Полтавської битви, Білу альтанку. Це була дуже швидка, але цікава екскурсія. Потрапивши у прекрасний музей Полтавської битви, пошкодував, що погано вивчав історію в школі (або її по-іншому потрібно було викладати!) Треба ставити розповідати про історичні події екскурсоводів, адже те, що нам розповіли –було дуже захоплююче, захотілося знайти і ще щось прочитати про ваше місто.
Сергій Цвіловський: Скажу вам більше, якщо у мене буде час, обов'язково повернуся до Полтави з сім'єю – з дружиною і дочкою. Музей справив колосальне враження. Побачивши в якому стані у вас в місті культурні об'єкти, розуміємо рівень культури в місті. Це дуже радує.
Про апендицит...
Сергій: Юро, по моєму це провокація, потрібно показати шрам. Думають, що це був лише привід (сміється).
Юрій: Я можу звичайно показати шрам! Для мене самого було відкриттям, що у мене апендицит. За день до концерту попав до лікаря, він озвучив діагноз. Я запитав, чи можу поїхати дати концерт, а потім вже зробити операцію. На що він відповів: «Не можна». Мабуть, все що відбувається, дається нам для чогось. Мені, напевно, потрібно було відпочити, полежати в лікарні. Думаю, придумаємо нову мініатюру, але не про медицину, а про кулінарію. Тому що «стіл № 5», який прописується після апендициту, - набагато цікавіше. Ти згадуєш страви, які тобі не можна, а лише вівсяну кашку, воду.
Сергій: Коли потрапляєш в таке чудове місто, музей, розумієш, що щось упускаєш. Робота, нові проекти, хочеться все встигнути в житті, в роботі, в сім'ї. Хочеться встигнути жити!
Про сім'ю…
Юрій: Моє дитина «працює» майже однорічним дитям. Йому 11 з половиною місяців. Дружина «працює» мамою майже однорічного дитяти. Я часом «працюю» папою (сміється).
Сергій: У мене дружина і 5-річна донька, яка мене постійно тримає в тонусі, страшний енерджайзер. Одного дня я прийшов із роботи, а вона сидить і дивиться «Квартал». Я так обережно запитую: А що ти дивишся?, а вона мені: Я ж повинна знати, де ти працюєш. Вона стежить за мною, за моєю творчістю, говорить, що їй подобається, що ні. Дружина у цьому плані критичніша.
Юрій: Так, родичі і близькі – це завжди найкритичніші глядачі. Хоча моя дружина мене рідко критикує, прагне підтримувати у всіх починах і продовженнях.
Про гумор у важкий час…
Сергій: Якщо людина сміється, то це означає, що у нього ще є надія. Глядач залишився глядачем: якщо йому смішно – йому смішно. Коли у країні все добре, гумор – делікатес, якщо щось не так – ліки. Сміх – це хороша, позитивна реакція людини на жарт. Адекватна реакція. Зараз складний час, але люди розуміють, що якщо не рухатися до позитиву, до світла, вони ще більше занурюватимуться в морок.
Юрій: Якщо дивитися на проблему з гумором, ти перестаєш її помічати. Від зміни політичних подій міняються номери у нашому репертуарі. Але гумор залишається, він вічний. Не може бути такого, щоб закінчилися жарти. Черговий політик або кандидат щось не так скаже - і вже буде новий привід для жартів. Потрібно мати в запасі «золоті номери», які будуть завжди актуальними. Ось номери Романа Карцева і Віктора Ільченка, що були популярні у Радянському Союзі, відображали реалії того часу, але й зараз викликають сміх уже у дітей незалежної України. Класичний гумор залишається класичним. Коли жарти залишаються надовго – це вищий пілотаж.
Про політику...
Сергій: Ми не політики, у нас завдання – розвеселити людей.
Юрій: Коли дивлюся новини, не вистачає…
Сергій: Пульта, щоб їх вимкнути (сміється).
Юрій: Не вистачає нервів. Чесно кажучи, в якийсь момент я перестав дивитися новини. Окрім поганого вони нам нічого не приносять. У цьому величезному інформаційному потоці не вистачало часу на творчість.
Сергій: Дай Бог, щоб ми дивилися лише веселі і позитивні новини.
Про улюблене місто...
Юрій: Є одне місто, в яке ми їдемо з радістю, навіть якщо у нас там немає концерту – це наше рідне місто Одеса.
Сергій: Це місто дарує заряд енергії...
Юрій: 5 років тому ми виїхали звідти. Так склалося, що працювати в «Кварталі» і жити в іншому місті просто неможливо. Переїзд давався нелегко.
Сергій: На велосипедах (сміється). У цьому місті ми ходимо, всіх впізнаємо на вулиці. Хоча не всі впізнають нас.
Про смішні історії...
Сергій: Будь-яка смішна ситуація з життя відкладається у підсвідомості. Потім, коли сідаєш писати номер, у потрібний момент вона «спливає», і залишається лише вставити її акуратно в нову мініатюру.
Юрій: У багатьох наших номерах ці жарти присутні. Ось, наприклад, був випадок в поїзді. Ми з Сергієм їхали до Одеси. Заходжу я в купе, а Сергій із двома дівчатами там розмовляє. Я запитую у дівчат: Ви вже познайомилися з Сергієм, вони – Уже да. Сергій не розгубився і говорить: В якого «жида»? Цей жарт потім увійшов до мініатюри, що була у «Кварталі». Можна, звичайно, просто придумати жарт, але коли він із життя, то набагато органічніший.
Про «третього»...
Юрій: Третього до себе в дует могли б узяти Бенюка, але він зайнятий напевно зараз (сміється). Ми б узяли когось собі третім, але тут виникає інше питання: а чи треба нам це? Ми вже 16 років разом працюємо, сформувався дует. У нас одне мислення виробилося, один принцип побудови жартів.
Сергій: Практика показує, що спрацьовуватися важко, потрібен час, не один пуд солі з'їсти разом.
Про глядача і каламбури...
Сергій: У кожного є свій глядач. Ми працюємо у жанрі естрадної мініатюри...
Юрій: .І зробили відкриття, що найбільше ми подобаємося дітям. Насправді, для артиста це велике досягнення. Тому що дитина – це глядач, якого не обдуриш. Неможливо пояснити, чому вони сміються, мабуть, розуміють. Всі у «Кварталі» помічають, що ми навіть говоримо каламбурами, тобто – це така специфічна гра слів. Ми говоримо каламбурами, прив'язуємося до слів. Це такий принцип – ось ви сказали «игра слов», а у мене відразу «икра ослов». Це наша стихія.
Сергій: Не проза, а стихи я (жартує).
Про алгоритм жартів...
Сергій: Способи навчити людей жартувати, звичайно, є, головне задатися метою. Гумор – це математика, певний алгоритм побудови жарту. Наведу приклад із життя. Я постійно щось розповідаю своїй дочці, вчу її, на що у неї страшне заперечення йде. Але якось вона підійшла і запитала, як придумуються жарти. Я їй привів два дитячі анекдоти – колобок повісився і Буратіно потонув. Наступного дня вона приходить і говорить: я придумала жарт – старенькі бабусі полетіли у Космос. Усе продумано. У неї такий гумор. Жарт – це дотепна думка, правильно сформульована.
Юрій: Щоб жартувати, не обов'язково потрібно мати акторський талант. Просто людині потрібно знайти свого глядача. Я цілих три роки не міг знайти свого глядача. після народження. А ось в три роки, коли пішов у садочок, почав говорити, співав пісні вихователькам і вони сміялися.
Про натхнення...
Юрій: Коли настає таке, що не можеш придумати жарт, потрібно вийти з кімнати. Головне – зміна обстановки. Якось із Сергієм зустрілися у парку в Одесі і написали класний номер, який потім виконали у «Кварталі». В Одесі люблю йти до моря і декілька годин дивитися на воду. Це заспокоює, наповнює позитивною енергією, тому у будь-якій обстановці потім можу придумувати жарти.
Сергій: Часто, щоб отримати натхнення, написати щось нове, потрібно вирватися за новими враженнями, новими емоціями. Тому живемо, їздимо, не здаємося!
