Декомунізація Полтави набула великого резонансу серед населення міста. Здавалося б, перейменували топоніми й на тому вирішили питання, але редакція «Кола» започаткувала проект «Нові імена полтавських вулиць», у рамках якого розповідає читачам про постаті, чиїми іменами тепер називаються артерії міста.
Цього разу обрали вулицю зі списку під номером 88. Це вулиця Мойсея Урицького – російського революційного діяча українського єврейського походження, який був відомий як голова Петроградської надзвичайної комісії (ЧК) та учасник «червоного терору». Вулицю перейменували на честь публіциста з Полтавщини Леоніда Лимана.
То де у Полтаві вулиця Урицького-Лимана?
Написання історії вулиці починається з її пошуку на карті. Та під час спроб відшукати вулицю Урицького у невеликому місті виникли деякі труднощі – на сучасних мапах Полтави вона жодним чином не позначена.
Пошук у Мережі не дав вичерпної інформації. В інтернет-джерелах згадується лише, що вулиці Урицького дали ім’я Леоніда Лимана і що за адресою вул. Урицького, 3 була зареєстрована Полтавська обласна державна хлібна інспекція, інформації про яку теж майже немає.
Це поставило під сумнів існування самої вулиці. Але якщо її перейменування затвердили члени робочої групи з науковців та істориків міста, то це означає, що вона обов’язково десь є. Виникло припущення, що це навіть не вулиця, а провулок чи шматочок землі, на якій кілька або зовсім немає будинків.
Спочатку вирішили піти шляхом «язик до Києва доведе». Розпитували перехожих, корінних мешканців Полтави, чи знають вони, де у місті розташована вулиця Леоніда Лимана, колишня Урицького. Але ніхто з опитаних так і не пригадував такої, а дехто запевняв, що її в місті ніколи й не було.
Наступні кроки привели у Полтавський обласний осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта», де Микола Кульчинський спрямував пошуки на так звані «присілки» на берегах Ворскли.
Проте телефонний дзвінок у поштове відділення Дублянщини засвідчив, що такої вулиці на «присілках» немає. У Полтавському обласному осередку ВО «Свобода» також розвели руками.
Спробували дзвонити у служби таксі. Диспетчери не підтвердили існування ні Урицького, ні Лимана. Запитували таксистів безпосередньо – на їхніх картах, за якими їздять містом, такого топоніма немає.
Найцікавіше те, що в першому, чорновому, варіанті списку вулиць, які підлягають декомунізації, вулиці Урицького не було. Значить – її додали згодом. Питання лише, хто запропонував її перейменувати і де вона? Відповідь намагалися знайти у самих членів комісії з декомунізації топонімів Полтави. Після того, як троє з них не змогли дати відповіді на це запитання, вирішили продовжувати пошуки самостійно.
Останньою зачіпкою, яка б допомогла у розслідуванні, був поштовий індекс Хлібної інспекції за адресою: вул. Урицького, 3, 36022. Завітавши до поштового відділення №22 на вулиці Анатолія Кукоби (Пролетарській). З’ясувалося, що така адреса існувала, але зараз такої вулиці немає. Працівники пошти направили в «Полтавський комбінат хлібопродуктів» за адресою: вул. Небесної Сотні, 69 (Леніна, 69).
У поштовому відділенні №22
На прохідній виявилося, що охоронці щось чули і навіть табличку з вказаною вулицею бачили. Порадили обійти завод і прямувати до вантажного пропускного входу на підприємство, куди веде вузька стежина порослою кропивою.
Полтавка мешкала все життя біля вулиці Урицького
Дорогою на вулиці Вузькій зустріли пенсіонерку – Галину Солодовник. І ця зустріч стала вирішальною у пошуках містичної вулиці Урицького. Виявилося, що жінка прожила 70 років на вулиці Вузькій у батьківській хаті, перпендикулярно якій розташовувалася вулиця Урицького.
Галина Солодовник все життя прожила біля вулиці Урицького
За словами Галини Миколаївни, на вулиці стояли три одноповерхові хати. Дві – на одного господаря, одна – на двох. У першому будинку мешкала Анна Кисла. У другому будинку – Нехаєнки. У третьому будинку, що на двох господарів, жив у одній половині знаменитий у Полтаві хірург Рубан, у другій – Іван Нестеренко, якого знали в області як того, хто віє решетами обмолочене зерно.
Відтак, дізнавшись більше, ніж сподівалися, про вулицю, дійшли і до пропускного пункту на млинкомбінат, де і зараз збереглася табличка «Вул. Урицького, 3». Це єдине, що залишилося від вулиці на три хати. Самих будинків давно немає. А земля стала територією Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Та й сам комбінат нині зареєстрований за адресою: вулиця Небесної Сотні, 69.
Іменем Урицького збиралися назвати іншу вулицю
У праці наукового співробітника відділу фондів та експозицій ДІКЗ Поле Полтавської битви Оксани Головко «Перейменування вулиць Полтави у першій чверті ХХ століття» йдеться про те, що у січні 1923 року на засіданні Малого Президіуму Полтавської міської ради робітників та червоноармійських депутатів було декілька проектів щодо перейменування вулиць міста. Вулицю Монастирську планували назвати іменем Урицького. Але на червневому засіданні 1923-го вул. Монастирську перейменували на Радянську. Таким чином можна зробити припущення, що вулиця Урицького з’явилася того ж таки 1923 року. І майже століття її назва залишалася незмінною.
