Нагадаємо, що кілька тижнів дописувачі надсилали статті на тему «На зміну Леніну. В очікуванні нового ідола», аби позмагатися за премію.
Своїми роздумами на тему поділився Олег Перебийніс.
На зміну Леніну. В очікуванні нового ідола
Пам'ятники комуністичним вождям давно стали символом глибокої
ретроградності і неспроможності сприймати історичні зміни для цілого народу і кожної окремо взятої людини, але найбільш гострою ця проблема є для нашої країни.
Монументи і зображення соціалістичних лідерів є певною ознакою типу мислення: в країнах, де превалюють застарілі радянські суспільні ідеали – завжди велика кількість візуальних об'єктів, що уособлюють авторитарну чи тоталітарну ідеологію. Зокрема, пам'ятників різного роду вождям.
Фото – kn.ks.ua
Наприклад, в Індії статуй Володимиру Леніну - три. Під час Холодної Війни, Індія і СРСР мали міцні стратегічні, військові, економічні і дипломатичні стосунки (більшість і досі пам'ятає фразу "Хінді русі бхай бхай", яку нам втовкмачували в голови разом з байками про перемогу світової революції).
Тому не дивно, що ця країна і досі не позбулася тоталітарних пам'ятників. Хоча, зважаючи на природну миролюбність індусів, статуї їм не заважають, і зносити їх навряд чи хтось буде.
У Росії кам'яних Леніних - більше двадцяти тисяч.
У США таких пам'ятників чотири. Але всі вони не мають нічого спільного з монументальними радянськими зразками, до яких ми звикли: перед радянськими скульпторами стояло завдання показати Леніна у незаперечній величі, показати мудрість і глибину, тоді як американські пам'ятники покликані спричиняти зовсім протилежний ефект. Так, у місті Арлінгтон (штат Віргінія), в ансамблі Парку Свободи є пам'ятник Леніну, привезений із Санкт-Петербурга. Проте статуя обезголовлена і розміщена у горизонтальному (поваленому) положенні, що за задумом творців парку символізує звільнення, поряд з такими експонатами як фрагменти Берлінської стіни, каміння з Варшавського гетто тощо.
У Нью-Йорку монумент стоїть на даху житлового комплексу, і побачити його можуть лише нечисленні мешканці.
А в Атлантік-Сіті і Лас-Вегасі Ленін взагалі стоїть у казино. В останньому випадку наявність статуї викликало обурення багатьох відвідувачів, які порівнювали Леніна з Гітлером і Муссоліні. Щоб уникнути незадоволення клієнтів, керівництво закладу вирішило відокремити від статуї голову і доповнити монумент імітацією пташиного посліду.
В Україні ж навіть після зимовго "ленінопаду", пам'ятників вождю лишається вдосталь, за останніми даними - ще кілька тисяч. І це незважаючи на численні постанови місцевих органів влади про демонтаж або перенесення.
Конституція України у статті 15 проголошує, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Як бачимо, на практиці все виглядає зовсім інакше: соціалістичні ідоли присутні у нашому повсякденному житті не тільки в кам’яних чи гранітних бовванах, а й у топоніміці і на телеекранах.
25 січня 2006 р. Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію 1481 про «необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів». Комуністичний тоталітаризм засуджений і в Резолюції ПАРЄ «Возз’єднання розділеної Європи» 2009 року, Резолюції Європарламенту «Про європейську свідомість і тоталітаризм» 2009 року, Празькій декларації «Про європейську свідомість та комунізм» 2008 року. Здавалося б, на часі встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду, публічне схвалення тоталітарної ідеології та практики комунізму. А повсюдне існування пам’ятників тоталітарної епохи чи колоніальної топоніміки в Україні, де Ленін ніколи не був, хоча посилав сюди каральні війська, і є цим публічним схваленням, а зовсім не витворами мистецтва чи історичною справедливістю.
З огляду на все вищесказане, основною проблемою є не вибір замінника для Леніна.
Головне - щоб нові більше не з'являлися.
