Роман Повзик
Роман Повзик обрав для матеріалу тему «На зміну Леніну. В очікуванні нового ідола».
Ось що він думає щодо цього:
«Якщо взятися за пошуки нового ідола для суспільства нашого часу, то потрібно перш за все відкинути спроби знайти людину. Історія ХХ століття впевнено довела нам, що ця ідея неодмінно приводила до краху. Людина слабка. Вона може страждати на психічні захворювання, бути жадібною, жорстокою. Все суцвіття пороків може зосереджуватися в одній особі і час від часу такі люди очолюють країни, впроваджують тиранії і починають культ свого імені. Тому все. Досить. Баста.
Можна було б розглянути ідею в якості ідола. Вона нематеріальна і не страждає на параною. Але через це ми вже також пройшли – ідея в руках авторитарних виконавців неодмінно перетвориться на ідеологію, котра буде працювати на тирана не гірше за рядових виконавців наказів. А інколи і краще, бо ідея не знає жалості. Все, що відхиляється від неї – єресь, котру необхідно ліквідувати.
Саме тому наразі на роль ідола як ніколи підходить саме матеріальний об’єкт. Цим ми не вигадали щось нове, адже ще раніше, до будь-яких особистісних культів і ідеологій люди поклонялися золоту і коштовному камінню. Але цього разу все набагато складніше і оманливіше, ніж будь-коли.
Знайома мені родина приблизно рік тому приймала у себе в гостях єпископа. І от, сидячи за столом, його помічник читав новини з планшету. Тоді єпископ, глянувши на зосередженість молодого хлопця жартівливо сказав: «Ось це і є новий бог».
Цей епізод дуже врізався мені в пам’ять. Дійсно, якщо ми вже не можемо жити без ідола, якщо нам неодмінно треба когось або щось ставити на постамент, то найкращим виходом із цієї ситуації буде поставити там дисплей. Просто як розуміння того, наскільки швидко ми змінилися і продовжуємо змінюватися.
Фото з сайту mobile-dom.ru
Якщо Ленін був транслятором лише одної ідеології, з котрою могла і не погоджуватися частина суспільства, то у випадку дисплею такого роздвоєння не може бути. Кожен наразі може обирати собі власне наповнення, власну ідеологію, власний об’єкт для споживання. Але транслятор при цьому залишається той самий.
Це те саме, що аби у 1917 році Володимир Ленін кожному, в залежності від його вподобань, розповідав про ту ідеологію, котра йому була найбільше до вподоби. Хочеш комунізм – будь ласка, капіталізм – без питань, постмодернізм – залюбки. Плюс до того, він міг би це робити вибраною мовою, у потрібний час (навіть уночі чи у дорозі). Чи були б у нього тоді хоча б найменші конкуренти? Врангель, Денікін? Ха-ха. Навіть війська не потрібні б були, що вже казати про розстріли.
Тому наразі дисплей є нашим ідолом, від якого ми вже не відмовимося дуже довгий час. Звісно, не виключено, що з часом з’явиться нова форма взаємодії з контентом (підключення відразу у свідомість тощо), але це буде дуже нескоро.
Концепти нових телефонів (Фото: ukrainianiphone.com)
Людина рухається в бік більшого комфорту, таке правило життя. Тому важко уявити, що через десятиліття тисячі розлючених полтавців йшли з однією метою – скинути з постаменту дисплей. Змінюється сама форма боротьби і протесту. Більше не буде до чого прив’язувати мотузку і наймати машину. Для цього потрібно, щоб кожен у себе вдома знищив цього ідола, на котрого витратив свої ж гроші. Добре, якщо ж знайшлися такі радикали, яким вистачило духу знищити свого домашнього ідола. А як розповісти про такий рух? Як показати фото результату всім? Отож-бо.
Розуміння того, що Ви дійсно вже в полоні і порожнє місце на постаменті ідола вже захоплене, має виникнути прямо зараз, коли Ви читаєте цей текст і не помічаєте, що насправді дивитеся на дисплей. Ми вже в заручниках. Остаточно і безповоротно. Леніну такі перспективи не снилися навіть в обіймах Надії Крупської.
І найкращим виходом у цьому випадку буде не сприймати мої слова всерйоз, а просто скачати якийсь серіал…»
Читайте більше про умови конкурсу на премію від "Коло"
