Восени 2012 року в «Центр адаптації для безпритульних та звільнених з місць позбавлення волі осіб» привезли чоловіка. На перший погляд могло здатися, що йому років 80. Він прийняв душ, поголився, вийшов – співробітники зрозуміли, що йому трохи більше 50 років. Його ім’я – Максимов Олег Якович. Під час бесіди не вдалося практично нічого з’ясувати: людина замкнулася в собі і нічого не хотіла розповідати. Так проходили дні, тижні і місяці. Олег Якович то з’являвся, то зникав, надовго в Центрі адаптації не затримувався.
Олег Якович разом із адміністратором Центра адаптації Оленою Чикуровою
Взимку 2013 року співробітники Центру адаптації дізналися, що він знаходиться на лікуванні в 1-й міській лікарні. Трохи пізніше Олег Якович з’явився знову: дуже худий, виснажений. А ще, йому ампутували частину ступні – наслідок переохолодження. Він знову і знову йшов. Коли починалися сильні морози – повертався. Завжди тихий і непомітний, ніби вибачався за те, що живе тут. Так тривало ще деякий час, поки в один прекрасний день він не захотів поговорити «по душах».
Із розповіді чоловіка стало відомо, що у нього була квартира в Березовому сквері, як і у багатьох – сім’я, робота. У червні 1986 року в складі військової частини він був направлений в зону аварії на ЧАЕС. Після чого отримав статус ліквідатора аварії на ЧАЕС другої категорії. Коли повернувся, то влаштувався на підприємство майстром холодильних установок. Пізніше – поїхав до Бурятії до сестри на заробітки. Перед цією поїздкою дружина запропонувала продати квартиру в Березовому сквері і купити дві в іншому районі. Чоловік погодився і поїхав. Пропрацював нетривалий час і його департували. Робити немає чого: довелося повертатися в Україну, до рідної Полтави. Але як виявилося, повертатися було нікуди: квартира продана, дружина забрала сина і пішла до іншого, документи на нерухомість були всі переписані на дружину. Олег Якович почав жити у друзів і пити з ними. Через кілька років опинився на вулиці.
Цього разу Олег Якович потроху почав довіряти людям. Одним із перших, кому він довірився – співробітник Центру адаптації Станіслав Мірошниченко. І з цього моменту почалася робота.
По-перше, співробітники БО «Світло надії» звернулися до пенсійного фонду Київського району і отримали підтвердження, що громадянин Максимов Олег Якович дійсно є ліквідатором аварії на ЧАЄС другої категорії (посвідчення ліквідатора давно втрачене на вулиці).
По-друге, Олег Якович отримав реєстрацію за місцем перебування, тобто за адресою Центру адаптації. Завдяки цьому справу передали в управління соціального захисту Київського району.
Спочатку соціальні працівники Центру адаптації спробували оформити чоловікові пенсію за віком, але не вистачало стажу роботи. Потім співробітники управління соцзахисту підказали, що за наявності другої безстрокової групи інвалідності, Олега Яковича можна оформити в будинок престарілих і інвалідів. І знову почався тривалий процес збору необхідних медичних висновків та обстежень. 19 серпня документи Максимова направили в МСЕК. Через 10 днів у Центр адаптації подзвонили з МСЕК та викликали Олега Яковича на комісію. Результат отримали 2 вересня: 2 безстрокова група інвалідності, що дає право на оформлення в будинок-інтернат.
