Ініціатором та організатором вечору став молодий полтавський поет, учасник НМО «Magnum Opus» – Роман Коржик. Ідея такого проекту вже давно обговорювалась у колі «маґнумців» та власне частково реалізовувалась в заході «Арт-свіжак».
Але, як зазначає Роман, у цих проектів немає нічого спільного, окрім слова «свіжий» у назві та талановитих учасників.
«Свіжа кров» – це пошук невідомих імен, облич та нового мистецтва, яке набуває вражаючих форм з кожним заходом. І цей вечір не став виключенням. Учасники заходу дивували, змушували захоплюватись ними, іноді заплющувати очі та дивитися на стелю. Особливістю вечору стала жива медіа-поезія – жанр, який є доволі розповсюджений у сучасній літературі. Але «свіжу кров» отримала не лише полтавська література, але власне і сам формат заходу – перед виступом кожного поета на стелю проектувалось відео-представлення з декламуванням власного вірша автором.
Розпочала музично-поетичний вечір поетеса, яка окрім поезії захоплюється хореографією. У поезії Анастасії Оверчук відчутна динаміка, а також синхронні рухи слів, які разом утворюють не просто вірш, а справжній танець з образів.
Підхопив ритм і настрій Насті ліричний поет – Костя Калюжний. Він почав свій виступ із вірша-присвяти своїй дівчині – Наді. Слід зазначити, що мотив «надії» пронизував усі поезії, якими поділився з публікою Костя. Він вірить у справжнє кохання, дружбу, у справжніх людей та через свою творчість дарує надію іншим.
Богдан Боряк був першим, хто змусив публіку заплющувати очі. Інтонація його голосу, музика, що була ідеально підібрана під вірші – все це гармонійно поєднувалось і ніби переносило в іншу реальність.
Продовжила занурення в інший вимір Настя Малинова. Її поезія перетікала з одної в іншу, вражала грою слів та ілюзіями, які повзли по шкірі мурахами. На мить Анастасія дозволила проникнути у свій бурхливий, метафоричний, але прекрасний світ.
До реальності повернула публіку тендітна дівчина з сильною, подекуди гострою поезією. Ліза Замана говорила відверто, говорила в очі, говорила, бо не могла змовчати. І публіка відповідала їй поглядом та розумінням в очах.
Раптовим та непередбачуваним зробив вечір оновлений музичний гурт «Раптовий сніданок», у складі якого виступили Роман Коржик, Костя Калюжний та Олексій Коваленко. Хлопці виконали три пісні: один кавер на пісню «Ляписа Трубецького», власну пісню, а також покладений на музику вірш сучасного українського поета Іздрика. Отож «Раптовий сніданок» теж придав вечору своєї «свіжої крові».
Наступною після музикантів читала космічна та прониклива – Ксенія Янко. Від цієї дівчини з цікавою зовнішністю та сміливим поглядом очікували чогось незвичайного. І очікування ці справдились, бо поезії Ксенії вражала контрастністю, але неймовірною близькістю до кожного слухача.
Марія Микитенко стала другою, хто змусив заплющити очі публіку. І на відміну від Богдана, зробила вона це свідомо, під час прочитання свого прозового твору «Мару». Марію хотілось кликати «Мрією», бо її поезія уособлювала легкість, невагомість, іноді осінню меланхолію, але в усьому цьому була краса, яку вклала туди поетеса.
Слухати із заплющеними очима можна було і наступного поета. У поезіях Валерія Луцьо чулися відлуння чогось архаїчного та вічного. Цей поет вдало показав та описав не лише буденні речі, але їх тіні, відображення, відбитки, що зберігає у собі пам'ять та життя.
Завершив цей казковий вечір Сергій Нагорний. Якщо інші поети читали переважно під музику, то Сергій використав у своєму виступі склянку з кавовими зернами, які замінили йому маракаси і одночасно ідеально вписали в атмосферу кав’ярні. Вірші цього поета передавали то звуки дощів, то стукіт підборів, то шурхотіння сухого листя під ногами.
Отож сподіваємося, що цей захід у рамках проекту «Мистецька тусівка» далеко не останній, і «свіжа кров» ще не раз запульсує у полтавському мистецтві.
Організатори висловлюють вдячність відділу у справах сім’ї та молоді, Обласному молодіжному центру за технічну підтримку заходу.
Фото – Уляна Мохірєва
Текст – Анна Ютченко
