Прибічники та противники обох героїв сперечаються за те, хто з них був першим та чому Мороз на тривалий час «відібрав» у Святого Миколая право на привітання дітей?
У слов’янській міфології Дід Мороз був злим дідуганом, якого старалися задобрити
Нині в Україні модна думка, що Дід Мороз – це герой із радянських часів, тому його варто відправити на смітник історії. Проте цей міфічний персонаж насправді має давнє походження: він був нижчим слов’янським язичницьким божеством. Це був злий дід, крижано-снігова потвора, якої боялися. Від неї не чекали подарунків, навпаки, старалися задобрити.
Ще сто років тому Діда Мороза як новорічного персонажа наші предки не знали. Від Мороза очікували лиха, він міг завдати шкоди людям, їхній худобі та всьому господарству. Тому напередодні Хрещення старший у родині з ложкою куті підходив до вікна або виходив на подвір’я і говорив:
– Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти!
Повторивши цей заклик тричі та почекавши трохи, продовжував:
– Не йдеш? Не йди ж ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!
В українських селах дітей лякали крижаним велетнем у сніговій шубі. Неслухняних він нібито саджав до свого лантуха й ніс вовкам. Тому в ніч проти Різдва, коли, за переказами, з лісу мав з’явитися старий, малі сиділи тишком-нишком і, звісно, не очікували на подарунки від цього лиходія.
Дід Мороз мчиться на ракеті привіати людей з новим роком. Типова радянська листівка
Мороз почав добрішати завдяки творам письменників
Усе змінив російський письменник Володимир Одоєвський 1840 року. У його казці «Мороз Іванович» старий злагіднів.
Інші автори теж почали писати про доброго, а не злого Діда Мороза. Він став зводити для дітей снігові гори, захищати лісових звірят. Проте ще тривалий час, аж до початку ХХ століття, багато письменників продовжували писати про Мороза, як про злого дідугана. У поемі Некрасова «Мороз, Червоний ніс» (1863 рік) Мороз заради забави вбиває в лісі бідну молоду селянську вдову, залишаючи сиротами її малолітніх дітей; у п’єсі Островського «Снігуронька» і поставленій на її основі однойменній опері Римського-Корсакова Дід Мороз – владний і жорстокий стариган, втілення зими.
Коли звичай ставити на Різдво ялинку проник із Європи до Російської імперії, а водночас і на українські землі, діти зацікавилися, хто приносить із лісу зелене дерево й кладе під нього подарунки. Дорослі вигадували: бабуня Зима, малий Ісус, дядько Ялинкар тощо. І лише наприкінці ХІХ століття це стали приписувати Морозові Івановичу, або Діду Морозу. Тоді він з’явився у вигляді рекламної ляльки у вітринах магазинів, став ялинковою прикрасою, а також перетворився на популярного персонажа різдвяних поштових листівок.
Відвідувати дитячі ялинки Дід Мороз почав незадовго до Першої світової війни.
Радянські герої: Дід Мороз, Снігурка і Новий Рік
Від «релігійного непотребу» до радянського пропагандиста
Коли до влади прийшли більшовики, на Діда Мороза тривалий час не зважали. Але 1927 року в СРСР розпочалася антирелігійна кампанія, Різдво з радянського календаря викреслили. Впав у неласку й Дід Мороз. Газети його лайливо називали «релігійним непотребом».
Вісім років країна офіційно жила без Діда Мороза. Різдвяні ялинки люди встановлювали й далі. Але їх привозили таємно вночі. Згодом більшовики вирішили: якщо не вдалося заборонити ялинку й Діда Мороза, треба повернути їх як новорічних персонажів. Із такою пропозицією виступив другий секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. 28 грудня 1935 року в газеті «Правда» з’явилася його стаття «Організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!». Тоді ж у Києві відбувся перший у Радянському Союзі дитячий «ранок» із Дідом Морозом. А в січні 1937-го стариган дебютував у парі з онукою Снігуркою на сцені московського Будинку спілок. Відтоді цей дует став невід’ємною частиною всіх радянських новорічних святкувань.
Спочатку новорічні заходи з Дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, що присвячувались досягненням СРСР. Головними героями були революційні матроси, піонери-тимурівці. А ялинка запалювалася від залпу крейсера «Аврора».
У часи Другої світової війни Діда Мороза «мобілізували» на ідеологічний фронт. На новорічній листівці 1944 року він зображений зі сталінською люлькою, а за плечима – лантух зі зброєю, прикрашений американським прапором – США тоді допомагали Радянському Союзу зброєю та харчами. По війні ж Дід Мороз пропагував досягнення СРСР.
Радянські новорічні іграшки 1950-х років
1953 року, за сценарієм Льва Кассіля і Сергія Михалкова, у фінальній сцені, коли розсувались лаштунки і з’являвся портрет Йосипа Сталіна, Дід Мороз і Снігурка славословили:
В дружный круг у елки встанем
И споем со всей страной:
«Славься, наш великий Сталин!
Славься, Сталин наш родной!»
Лише 1964 року молоді сценаристи Олександр Курляндський, Едуард Успенський та Аркадій Хайт зуміли перетворити пропагандистські вистави на новорічне шоу, героями яких, окрім Діда Мороза, стали чарівники й персонажі улюблених казок.
На новорічних листівках 1960-1970-х Дід Мороз з’являвся то поруч із хлопчиком-космонавтом, то біля комсомольського потяга з написом «БАМ», то за штурвалом атомного криголама «Арктика».
Уперше Дід Мороз як анімаційний персонаж з’явився в мультфільмі «Дід Мороз і Сірий вовк» (1937 рік). Сучасний образ новорічного персонажа продовжував формуватися радянськими художниками та кінематографістами, які протиставляли його американському Санті, який проник після Другої світової війни до Європи, і взагалі будь-яким різдвяним традиціям.
Із часом саме новорічний, а не різдвяний імідж Діда Мороза набув такої популярності, що відмовитися від нього було годі. Тож нині маємо поштівки, на яких Дід Мороз вітає відразу з обома святами – Різдвом та Новим роком.
Як формувався зовнішній образ Діда Мороза
Дід Мороз часто зображується в довгій до п’ят синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, в хутряній шапці й валянках із мішком подарунків за плечима. Тут проглядаються запозичені речі Святителя Миколая, який, зокрема, в Голландії має червоне вбрання та палицю католицького єпископа.
Дід Мороз з’являється у супроводі своєї онуки Снігуроньки іноді з хлопчиком, уособленням Нового року. Жоден із його зарубіжних колег не має аналогічних супутників.
Творці Діда Мороза посадили його на традиційну російську трійку коней, запозичивши цю ідею у поета Климента Кларка Мура, який придумав запрягти в сани Санта-Клауса вісім північних оленів.
Зі здобуттям незалежності українці не відмовилися від Діда Мороза, щоправда, конкуренцію йому склав Святий Миколай: звичай вітати дітей 19 грудня почав відроджуватися і нині популярний у всіх куточках країни. Разом із тим наші громадяни не відправляють на смітник історії Діда Мороза, який продовжує бути популярним серед дорослих і малечі.
