Нещодавно у Полтавському краєзнавчому музеї згадали воїнів-афганців Валерія Грабчака, Олександра Бідного, які загинули у тривалій Афганській війні, Олександра Бєлоножка та багатьох інших. Ініціаторами заходу виступила Октябрська районна спілки ветеранів війни в Афганістані, воїнів-інтернаціоналістів на чолі з Іваном Михайловичем Петренком. Він розповів, що вирішили провести захід у 30-річчя від дня смерті Валерія Грабчака. Родини загиблих, порадившись, передати музею нагороди і фотографії воєнних років, які бачитимуть люди, пам’ятатимуть про подвиги їхніх близьких.
- Ми згадуємо наших загиблих земляків, адже вони схилили голови в Афганістані, їхня смерть нагадуватиме про їхній подвиг, - з болем у серці висловив свою думку Іван Михайлович Петренко, голова Октябрської районної спілки ветеранів війни в Афганістані, воїнів-інтернаціоналістів. – Вони не зрадили своїй країні, не зважаючи на важкі обставини. Вони повинні бути для нас взірцем, прикладом, як потрібно виконання свій громадський обов’язок. Ми в свою чергу повинні пам’ятати про героїв, пам’ятати полум’я війни, яке палало в душах всіх тих, хто боронив свою країну. Ми повинні говорити із сучасною молоддю, «вирощувати» в них любов до Батьківщини, розповідати через які труднощі нам довелося пройти в Афганістані. Але й розповісти, що найголовніша цінність на Землі – це мир. І ми це знаємо з власного досвіду.
Нині експонати, які передали родини загиблих героїв Афганської війни, розміщено у фойє другого поверху Краєзнавчого музею. Директор музею поділилася, що це цінні експонати надзвичайно важливі для історії, для збереження пам’яті про тих відважних юнаків.
- Ті хто загинув у Афганській війні розуміли, що для них головне – національний обов’язок, на них покладалися сподівання, - поділилася своїми міркуваннями Катерина Борисівна Фесик, директор Полтавського краєзнавчого музею. – У цих хлопців, яких ми називаємо на ім’я, тому що вони були дітьми, коли йшли на війну, був патріотизм. Коли ми робили першу виставку після виведення військ з Афганістану, бачили, що воювали діти, виховані у наших полтавських школах. Ці хлопці серед своїх однолітків вирізнялися жвавістю і допитливість, тому не змогли залишитися осторонь, коли потрібна була їх допомога. Від цього їхній подвиг – захищати своїх побратимів та батьків, які чекали, - неоціненний, вони заплатили на нього власним життям. Нагороди, світлини це не просто пам'ять – це правда про Афганську війну. А ми музей правди,розповідатимемо про кожного з цих героїв. Про тих, хто проявив свій патріотизм, говорити про їхні подвиги з болем, щоб кожен з нас сьогоднішніх зрозумів – ми народжуємося для життя, для миру, а не для війни.
Така небайдужість громадськості та зацікавленість музею у рідкісних експонатах свідчить про те, що сучасники повинні знати своїх героїв, пам’ятати, що лише згуртованість та віра у власні сили може протистояти агресії.
