Фото Валерія Середи (3 шт.)
Декілька днів тому мені був дуже потрібен умілий перукар, бо наближався один важливий для мене публічний захід. Зазвичай я не дуже переймаюся вибором майстра, хоч моя професія до цього й зобов'язує. Я звик до того, що здебільшого перукарі уважно вислуховують мене, ставлять зустрічні запитання, а потім усе одно стрижуть так, як хочуть самі. Тому останнім часом, сідаючи в крісло, я кажу щось на зразок "Робіть так, як вважаєте правильним. Проявіть фантазію", а вже за двадцять хвилин розплачуюся і виходжу.
Цього разу вийшло зовсім не так. Цього разу вийшло так, як до цього ще ні разу не виходило. Але про все по порядку...
Я давно краєм вуха чув про полтавську перукарку Оксану Возну. Її слава ширилася Полтавою так широко й потужно, що навіть я, в цілому байдужий до перукарських пристрастей, знав, що прирівнятися до неї за віртуозністю в нашому місті мало хто може. Вона починала ще в 90-і, навчалася в самого Іллі Брагілевського, який невдовзі після того виїхав до Америки і успішно там практикував. Вона була провідним майстром одного з найфешенебельніших у місті салонів – "Грін Етюд". А згодом відкрила свою справу. Уже 4 роки біля дверей її майстерні на Жовтневій, 77а припарковуються розкішні авто.
Власне, до Оксани Возної мене відвела за руку моя колега. Сказала, що так, як у них, не пострижуть ніде. У мені пробудилася природна цікавість.
Ця цікавість зросла у декілька разів, коли я дізнався, що стригтиме мене не перукарка, а перукар (до цього мене ніколи не стригли чоловіки), і не українець, а турок, який усе своє життя стриже тільки чоловіків. У Стамбулі в нього й салони – суто чоловічі. Спеціалізація така.
Я сів у крісло і сказав Мустафі, що нехай стриже мене так, як вважає за потрібне – випробуваний для мене хід. Мустафа кивнув і почав працювати.
Мушу зізнатися, що впродовж цього перукарського сеансу для мене багато чого було вперше в житті. Уперше в житті мене стригли взагалі без допомоги машинки – тільки ножицями. Щодо кількості ножиць, які брав у руки Мустафа протягом години роботи з моєю головою і бородою, у мене є сумніви. Але ножиць точно було більше чотирьох. Навіть бороду він стриг мені винятково ножицями. Мустафа ні разу не застосував жодного гелю, пінки, лаку, якими люблять поливати голови клієнтів у салонах середньої руки. А коли я глянув на себе у дзеркало після сорока хвилин сидіння в кріслі, я одразу згадав візит тодішнього президента Леоніда Кучми до Полтави. Коли полтавські лікарі хотіли надягти Кучмі на голову білий ковпак, президент рішуче заперечив: "Ви не уявляєте, скільки коштує ця зачіска..."
Моя зачіска коштувала куди менше, але виглядала ніяк не менш ефектно. Мустафа не заломив мені волосся в неприродному напрямку, не вистриг мені ніяких доріг і павутин. Зачіска виглядала природно, впевнено і дорого. Жодна волосинка не вибивалася. Жодне пасмо не тягнулось упоперек задуму. Задум і втілення злилися воєдино. Я поглянув на себе ще раз – навіть мій звичайнісінький сірий светр не заважав мені почуватися учасником зустрічі на високому рівні, за всіма правилами диппротоколу. Навіть сьогодні моя зачіска виглядає ніяк не гірше. І щоб привести її в належний стан, мені не треба записуватися на курси перукарської майстерності. Тільки декілька легких рухів гребінцем. Я чомусь думаю, що так і має бути в ідеалі.
Мустафа Каратепе почав засвоювати ази перукарського мистецтва у віці 14 років, у Стамбулі. Тепер він власник мережі салонів, у яких, повторюся, стрижуть тільки чоловіків. Коли він тільки бере ножиці до рук і починає наводити перші штрихи, стає ясно, що це майстер від природи, майстер екстракласу.
Утім, переконатися в цьому легко. Телефони салону "Karatepe" на Жовтневій, 77а:
615-136, (067) 532-43-32.
Валерій Середа
