Оповідання у 1989 році відбирав сам Довлатов. Твори мали якнайкраще презентувати творчість Сергія Донатовича, показавши всю різноманітність його текстів. Збірка мала вийти через рік до 50-ліття автора. На жаль, він не побачив книгу опублікованою. Життя Довлатова обірвалося на 49-ому році життя.
Оповідання дуже різні. В більшості випадків вони автобіографічні і показують Сергія Донатовича у різних життєвих ситуаціях. Письменник пройшов дуже цікавий шлях: від маловідомого і перспективного автора до емігранта, який став одним з найвизначніших письменників свого покоління.
15 оповідань, які входять у збірку стосуються різних етапів життя Довлатова: робота кореспондентом талліннської газети, життя в Нью-Йорку, розповіді про службу (Сергій Донатович був наглядачем у одному з таборів), свою родину (про двоюрідного брата Бориса і про дружину Олену).
Ці історії скупі на прикраси. Вони описані з мінімальною кількістю деталей. Саме за скупість художнього стилю, за щирість і правдивість вже кілька поколінь люблять прозу Сергія Донатовича.
Сергій Довлатов (фото Ніни Аловерт)
Довлатов завжди мав власний голос. Тому і збірка має однойменну назву. Автор був незручний для радянської дійсності, незалежно від того чи працював репортером, чи виступав на похоронах (про це одне з оповідань), чи писав белетристику. Сергія Донатовича чути і досі – у кожному з текстів ми бачимо силу автора як оповідача і як особистості.
Вже 24 роки пройшло від смерті письменника. Але його твори і досі читають, книги перевидаються. Взагалі Сергія Довлатова вважають одним з найпопулярніших російських авторів. Для американської читацької аудиторії він став тим, хто пояснив їм радянську й емігрантську дійсність.
Хоча, по-правді, Довлатов був не надто типовим її представником.
«– Ти хоть не врал бы! Кто эта рыжая, вертлявая дылда? Я тебя утром из автобуса видела…
– Это не рыжая, вертлявая дылда. Это – поэт-метафизик Владимир Эрль. У него такая прическа…»
Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
