Я не знав, коли вона стане доступною у Полтаві, тому двічі намагався зловити її в Києві (першого разу, як виявилося, вона ще не вийшла в продаж) – і безрезультатно, бо книгарні зачинялися саме в той час, коли я виходив на пошуки. Зрештою, зловити книгу мені вдалось у Франківську, рідному місті першого героя книги – Юрія Андруховича.
book-ye.com.ua
Автор Ірина Славінська зібрала під помаранчевою обкладинкою історії 11 успішних людей. Ці особистості добре відомі сучасному українському читачу, а їх оповіді надихають і вселяють віру в себе.
Це згаданий вище письменник Юрій Андрухович, котрий розповідає про свої армійські будні у ще радянському війську, культурний менеджер Катерина Ботанова, телеведуча Ольга Герасим’юк, юрист і письменниця Лариса Денисенко, Ірена Карпа, котра без жодних страхів подорожує індійськими потягами разом із двома маленькими дітьми, журналіст Андрій Куликов, співак Іван Леньо, який через зраду фронтмена свого ґурту сам перекваліфікувався з акордеоніста у вокаліста, Сергій Лещенко, представник «четвертої влади», котрий розповідає про те, як не боятися розкривати таємниці корумпованих можновладців. А ще історії від журналіста Юрія Макарова, співачки і музиканта Мар’яни Садовської та письменниці Наталки Сняданко (дві останні рекомендую тим, хто постає перед вибором – або мати сім’ю, або рухатися до своєї мрії).
Сказати, що історії надихають – просто марно коливати повітря. Вони вселяють віру і допомагають боротися із власними сумнівами щодо подальшого шляху. Оповідачі – успішні за сучасними мірками люди – постають перед нами рівними, такими, як будь-хто з сусідів, зі своїми проблемами, невдачами, поразками і переживаннями. Дехто з них зізнається, що мав періоди в житті, коли опускалися руки і хотілося змінювати професію. Але що відрізняє їх від інших: ці люди встояли проти обставин. Вони змогли відшукати силу, котра рухає цими дивними, по-доброму божевільними героями.
Ірина Славінська
Книгу безперечно варто прочитати. І покласти на видному місці на полицю, аби час від часу перечитувати (особливо в години депресивних настроїв). А ще краще – радити і підсовувати друзям, бо ж така література не має права залежуватися в домашній бібліотеці і заростати шарами пилу.
Насамкінець, хотілося б процитувати героя збірки, журналіста «Української правди» Сергія Лещенка (хай пробачить мені видавництво і пані Ірина за нахабне порушення копірайту): «Коли в мене питають, як не боятися, то я пропоную згадати катання на гірських лижах. Коли ти їдеш на гірських лижах, тобі треба не дивитися під ноги. Бо якщо ти починаєш дивитися під ноги, то втрачаєш рівновагу і падаєш. А якщо їдеш і дивишся вперед, то їдеш без проблем – за рахунок інерції, поглинаючи всі якісь можливі нерівності на трасі, концентруючись на русі вперед. Тоді ти контролюєш ситуацію на трасі».
Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
