фото книги - tisk.org.ua
У 2007 році вийшов останній на даний час роман Юрія Ігоревича – «Таємниця». Додаток до назви був доволі дивний – «Замість роману». Ця книга – одна з найбільших містифікацій у творчості Патріарха «Бу-Ба-Бу» (посада Андруховича у цій поетичній групі по досягненню 30-ліття автора).
Починається роман з розповіді автора. З неї ми дізнаємося, що у 2005-2006 роках письменник перебував у Берліні, де почав писати роман. Згодом з’являється німецький журналіст Еґон Альт, котрий хоче зробити велике інтерв’ю з Андруховичем. Цей проект затягується на тиждень, протягом якого українець і німець спілкуються, поволі проходячи біографією першого. Проте невдовзі з’ясовується, що Альт загинув у катастрофі. Ця звістка прийшла до Андруховича разом із аудіо файлами, зібраними за той тиждень. Забувши про роман, Юрій одержимо розшифровує файли бесід…
Роман автобіографічний (для тих, хто ще не зрозумів). Але розпізнати, де у словах Андруховича правда, а де фейки, – вкрай важко. Рухаючись крізь 478 сторінок тексту, читач живе поруч з маленьким Юрком, котрий їде з батьками до Праґи, вчиться у Львові і живе в одній кімнаті з художниками, створює сім’ю, служить в радянській армії, починає літературну кар’єру, подорожує Європою. Кожен життєвий крок автора досліджується ним самим, а сама біографія цього письменника напрочуд цікава, повна різних яскравих деталей, знайомств, подій.
Юрій Андрухович. фото - gk-press.if.ua
Книга вартує прочитання. Для тих, хто не хоче детально вивчати текст на предмет відповідності реальності, той може просто розглядати його як серію інтерв’ю, котрі зібрані в книгу.
Наприкінці хотілося б лише навести цитату з роману: «Мене — такого, яким я є — просто не було б, якби мій прадід одного дня не прибився до Галичини з румунської Буковини, чи з Рахова коло Центру Європи, я навіть не знаю звідки. Якби інший мій прадід не примандрував туди ж із богемських Судетів, якби його дочка у двадцяті роки не викладала німецьку мову в мазурських селах у Польщі, якби її чоловік не загинув під кінець війни під обстрілом з радянського літака, якби його син по війні не був примусово репатрійований із дозволу союзників Сталіна десь аж із Австрії, якби під час дійсної служби в червоній армії він не почав писати вірші і чомусь по-російськи, якби його дружина не була молодшою за нього саме на десять років… Усе це — настільки нерозривне, це такий взаємно зумовлений ланцюг, що досить порушити його лише в одному місці — і все, і я не виник би з усієї цієї складної й делікатної, а часом і брутальної суміші, з усієї цієї хімії».
