У таборі «Джерело» під Полтавою відпочивали діти військовослужбовців. Фото Ольги Матвієнко
Часто говорять, що війна дивиться на нас через очі людей. Для когось погляд війни – це очі солдата, який у 22 роки посивів, витягуючи своїх хлопців, для когось – очі мами, яка хоронить свого сина. А найбільш пильно дивиться війна дитячими очима.
Неподалік Нових Санжар на території табору «Фонтан» відбулася друга зміна «Джерела». Його організувала Полтавська єпархія Української православної церкви Київського патріархату та волонтери Полтавського батальйону небайдужих, які діють при єпархії. Табір організовували і до цього, як православний, але влітку 2015 року приймали тут здебільшого дітей військовослужбовців, вимушених переселенців, волонтерів.
Про дитячі листи
До нас підходить 8-річна Маша, спершу вона соромиться, але зрештою розповідає:
– Україна – це дуже гарна країна. У неї є бійці, які охороняють нас, щоб не летіли кулі, бомби, щоб не стріляли «Гради», щоб не вбивали наших людей, не їхали «швидкі» і взагалі не було війни. Хотіла б побажати тим солдатам, хто зараз у лікарні, щоб швидше одужували і щоб ми швидше виграли.
Дівчинка із батьками виїжджала із Луганська під обстрілами, зараз родина живе у Полтаві й займається волонтерством. Маша, яку за непосидючість називають «Феррарі», у свої вісім років дуже хоче повернутися додому, хоча тут їй подобається.
Дітей, які не з чуток знають, що відбувається у країні, у таборі «Джерело» близько половини. А усього на зміну приїхали 105. Тут є також жителі Полтави та області, Кривого Рогу.
2-й курінь у «Джерелі» – для наймолодших. Тут діти від 6 до 9 років. Після тихої години діти малюють. Тема малюнків – війна. Вони готують листи військовим. Також багато малюють для близьких.
Білявий хлопчик, трохи більше метра заввишки, просить сфотографувати з листом. На білому аркуші червоним олівцем: «Не підведи мене, тату. І навіть якщо ти помреш, я все одно буду тебе любити». На іншій стороні – криваве поле битви, на якому українські військові перемагають ворогів.
«Не підведи мене, тату». Фото Ольги Матвієнко
Поруч двоє – хлопчик і руда дівчинка років семи. Хлопчисько голосно із жестикуляцією виголошує: «Що хоче цей Путін? Не було б війни, ми б з тобою гралися зараз. А цей Янукович – бандит!».
Трійко дівчаток просять сфотографувати їхні малюнки. Одна намалювала його для тата, він зараз у Маріуполі. Подруга Маші «Феррарі» хоче, щоб «всі війни Донбасу припинилися». У листі говорить, що її тато провоював рік.
Таких історій тут можна почути багато.
Про відбиток війни
Дмитро Чикуров, який по суті є головним у таборі, говорить: відбиток, який на деяких дітях залишила війна, проявляється, але кардинально щось змінити тут за два тижні не можуть.
– Ми намагаємося просто дати можливість цим дітям побути серед однолітків. Головне наше завдання – не щось змінити в їхньому житті чи сприйнятті, а привити трошки духовності, командного духу, вміння працювати в групі, дружити, – пояснює Дмитро.
Дмитро Чикуров. Фото Ольги Матвієнко
Зізнається, що у дітей є, чому вчитися і волонтерам:
– Діти показують дорослим, як бути справжнім. Між собою вони чесні, добрі, справедливі. Але, відзначу, наскільки при цьому вони злі у своїй категоричності. Особливо, коли на цю дитячу безапеляційність накладається відбиток війни. Сваряться, часто виміщають те, що у них накипіло, на інших. Це і образи, і бійки. Іноді вчинки вражають жорстокістю. Ми намагаємося усіх заспокоїти, поговорити з кожним, з’ясувати проблему. Тут ще важливо те, як у родині говорять про ці проблеми, як удома іде процес виховання. Ми просто намагаємося, щоб діти зрозуміли, що таке – добре, що – погано.
Результати організації відпочинку у таборі «Джерело» бачать – наприкінці зміни багато дітей стають справжніми друзями.
Про щастя
Аби подарувати дітям щастя, у таборі неабияк продумали програму – лазертаг, мотузковий парк, пінна битва мочалками, майстер-класи, танці, концерти.
– Із подивом відкрив для себе, що активно беруть участь у концертах хлопці: вчать пісні, танцюють, – говорить Дмитро Чикуров.
Ажіотаж викликав мотузковий парк. Обладнані на висоті шести метрів між соснами кілька перешкод, діти долають усі – від найменшого до найстаршого.
Мотузковий парк. Фото Ольги Матвієнко
– Коли організовували табір, то насамперед думали, що зробити для цих дітей такого, чого не зроблять в інших таборах. У нас тут не тільки концерти і дискотеки. Намагалися охопити якомога більше видів активного відпочинку. Коли дитина проходить мотузковий парк, спускається, то в її очах і є оте справжнє, дитяче, щастя. Це вже не ті очі, із якими вони малюють листи своїм батькам в АТО. Тоді розумієш, що і ми тут, в тилу, можемо щось зробити для захисників – подарувати їм два тижні дитинства.
Зміна у таборі завершилася 15 серпня. Діти роз’їхалися додому. Проте волонтери Полтавського батальйону небайдужих надалі допомагатимуть родинам військовослужбовців та родинам зі Сходу із дітьми, адже вони потребують не тільки відпочинку. Багато сімей не можуть зібрати необхідне до 1 вересня, заплатити за навчання, купити підручники або навіть одяг. Для цього спеціально створили благодійний фонд «Полтавський батальйон небайдужих».
Рахунок для допомоги:
гривня – 26000054615220
євро – 26008054617402
долар – 26009054621732
МФО 331401, код 3969830.
