Ужгородський поет Андрій Любка презентував у Полтаві роман «Карбід»
Презентація відбулася в рамках Всеукраїнського туру.
Андрій презентував свій новий трагікомічний роман «Карбід», події якого розгортаються впродовж спекотного літа 2015 року. У ньому мова йдеться про групу ентузіастів, які вирішили прорити тунель, що сполучав би вигадане містечко Ведмедів з Угорщиною.
Якщо заглибитися в історію, можна згадати той випадок 2012 року, коли під кордоном між Україною і Словаччиною був виявлений потаємний тунель завдовжки в 7 футбольних полів, а в ньому-понад 2,5 мільйони контрабандних сигарет, як повідомив словацький уряд. А скандал тоді був і справді великий!
Любка постав перед присутніми не лише, як письменник, а й як поет та перекладач. Розповів і показав книги, які були перекладені ним останнім часом. Це книжка польської репортерки Лідії Осталовської «Акварелі» та вибрані вірші Богдана Задури «Найгірше позаду».
Наостанок читав свої вірші, римовані та неримовані по черзі, і жартував, кажучи, що щоб ви не забували, що я вмію римувати і озвучував їх. Мабуть, найбільше закарбувалася в голові та фраза, коли він сказав, що любить поспати до обіду, як і багато з нас, і підтвердив це віршем «Я ненавиджу ранки».
Андрій родом з Риги, що в Латвії (народився, коли його мама там навчалася). 2009 року закінчив українську філологію Ужгородського національного університету, 2014 – балканістику Варшавського. Хоча й не обійшлося без пригод – його тричі виключали з університету. Він говорить, що викладачі зневажали його за різноманітну антикафедральну діяльність.
Любка розповів, що навчився читати в 5 років, після цього дуже багато проводив часу за книгами і автоматично вийшло, що почав писати.
– У 3 класі я написав свою першу казку, потім з сьомого почав і продовжую писати вірші, – каже.
Перша збірка віршів вийшла, коли навчався на другому курсі, за яку, до речі, отримав премію «Дебют». На третьому курсі у Андрія Любки був творчий вечір у Берліні.
У Полтаві автор вперше і як турист, і як письменник та поет. Він встиг відвідати і музеї, і хатину Котляревського, і Кадетський корпус, і просто прогулятися містом, де, за його словами, «нічого на тебе не тисне».
Автор – Софія Руденко
