15 травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Тисячі закатованих у страчених полтавців цього дня вшанували в урочищі Триби неподалік міста. Тут на невисокому піщаному пагорбі стоять гранітні хрести.
В урочищі Триби вшанували пам’ять жертв політичних репресій. Фото Ольги Матвієнко
Неподалік цього місця у 1937-1938 роках проводили масові розстріли. На тюремні камери були перетворені підвали колишнього полтавського Селянського банку, де тоді розташувалося обласне управління НКВС у Полтавській області (нині – будинок Управління СБУ в Полтавській області). У тих підвалах виконували і вироки про розстріл. Спочатку тіла загиблих таємно ховали у безіменних могилах на старому міському кладовищі, але коли рахунок розстріляним пішов уже на тисячі, поховання почали масово здійснювати за містом – в розробленому піщаному кар’єрі.
– Кожного року сюди приїжджаю. Важливо пам’ятати тих, хто загинув за правду, за свободу України. Росія і зараз розводить демагогію, що вона врятує світ. Але оцей їхній «демократизм» гірший зараз за комунізм. У мене родичі у Вітчизняну війну віддали життя. Мамин брат воював в Іспанії, потім брав у участь у Фінській війні. А потім у ІІ світову був командиром ескадрильї, потрапив у полон. Мирне населення полонених перевдягали, то його видав російський солдат, його в Освенцим забрали і спалили, – розповідає Валентина Неділько.
Віддати шану похованому в урочищі батьку приїжджає щороку й 87-річна Марія Ромашко. Татові Марії Григорівни було 29 років, а їй – 3 роки. Григорія Опанасовича Цапа, звичайного столяра із села Попівка Зіньківського району відправили спочатку до Києва.
– Мама шукала його, пішла пішки за у Київ. Але поки дійшла, його назад у Полтаву відправили і вже розстріляли, поки вона повернулася. Ми його у родині дуже шануємо, поминаємо, свічку ставимо за Царство Небесне, – не стримуючи сліз говорить Марія Григорівна.
Панахиду за репресованими відслужив Архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір.
– Сьогодні Україна згадує страшні події, коли наша щедра земля стала свідком жахливих справ, вбивств невинних людей. Яких вбили тільки за те, що вони хотіли трудитися на своїй землі, вміли це робити. Вбивств лише за те, що ці люди думали не так, як нав’язувала пропаганда більшовиків, розмовляли українською мовою, читали книжки, писали вірші, співали пісні, жили на цій землі, – сказав Владика Федір після служби.
