Зі старшою за нього незаконною дружиною-попадею Макаренко прожив 20 років. Фото hrono.ruНа його честь в Україні названий не один навчальний заклад. Проте мало
хто знає, яким було особисте життя педагога. З нагоди ювілею школи, заснованої Макаренком, ми підготували розповідь про маловідомі факти життя знаного педагога, якого вважають прикладом учителі ще з радянських часів.
У полтавській колонії діє музей педагога Макаренка
Минулого 2014 року на Полтавщині відкрили міні-музей Антона Макаренка. Він у Кременчуцькій виховній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області. Затишна кімната відображає педагогічну спадщину вчителя-новатора у мальовничому куточку Полтавщини. У музеї зберігаються матеріали, які розповідають про те, як за дві верстви від села Ковалівка, на хуторі Триби, 30 серпня 1920 року була організована колонія малолітніх правопорушників, завідуючем якої й став Макаренко. Тут колоністи освоїли 40 га землі, збудували ферму, налагодили побут, у майстернях навчалися столярувати, працювати в кузні, ремонтувати та шити взуття й одяг, виготовляти кошики з лози та доріжки із рогозу.
Макаренко мав дві дружини: першу відбив у священика, з другою познайомився у колонії
За спогадами брата Віталія, Антон дуже часто закохувався. Найдовшим його захопленням була старша на 8 років попадя Єлизавета Григорович. Вона покинула чоловіка-священика й перебралася до Макаренка. Заради коханця стала учителькою, закінчила у Києві дворічні курси. Це сталося, коли Макаренко жив у Крюкові (на той час передмістя Кременчука). Його батько до смерті не міг пробачити Антонові любовного скандалу. З Єлизаветою Антон прожив майже 20 років. Потім розлучилися з ініціативи Антона. «У неї полізли назовні атавізми старої попівської сім’ї – скнарність, скупість і дріб’язковість. Завела 10 кішок, у домі від них постійно сморід», – так у книзі спогадів цитує слова брата Віталій Макаренко.
Чоловік Єлизавети Григорович після революції виїхав за кордон, проте Макаренко, щоб не накликати на себе гнів радянської влади, так і не вступив в офіційний шлюб із колишньою попадею. Зате увічнив її у своїй книзі: Григорович стала прототипом виховательки колонії.
У Галину салько педагог закохався, коли жінка приїхала інспектувати його колонію
А із другою, законною дружиною Галиною Макаренко одружився за чотири роки до смерті. Обраницею 40-річного великого педагога стала інспектор Наркомосвіти Галина Салько. Її сина Лева, а заодно і свою племінницю Олімпіаду (доньку брата-білогвардійця) виховував як рідних дітей. Власних дітей Макаренко не мав – усе життя опікувався чужими. Законна дружина після смерті педагога пропагувала творчу спадщину Макаренка, була консультантом фільму «Педагогічна поема».
Погрожував самогубством, якщо батьки не дозволять одружитися
Ось як згадує влюбливість брата Віталій Макаренко:
– Він закохувався кожні 6 місяців, обов’язково вимагаючи взаємності. Ось маленький список його захоплень: Раїса Зеленіна (1903 рік), Наташа Найда (1903 рік), Поля Миронова (1904 рік), Катя Сосновська (1910 рік), Феня Нікітченко (1912 рік), Катя Костецька (1914 рік), Таня Коробова (1917 рік), Юлія Попова (1918 рік). 1905-го, ледве отримавши місце вчителя у залізничному училищі, Антон заявив батькові, що збирається одружитися з Полею Мироновою. Антон навіть погрожував застрелитися, якщо батьки не дадуть згоди на шлюб. Та весілля не склалося, за великим рахунком, через переїзд нашої родини.
Ще одне із захоплень Антона Макаренка також закінчилася драматично. В юності він захопився дівчиною на ім’я Наталка. Деякий час вони зустрічалися. Одного разу, прийшов до неї додому, Антон побачив її у саду в обіймах чоловіка у військовій формі. Відтоді він не любив військових, писав у спогадах брат.
Макаренко виступав проти української мови та звеличував комунізм
У «Педагогічній поемі» та інших творах Макаренка нерідко має місце нагнітання духу класової боротьби з селянами, ось кілька цитат із праць: «оточення колонії було вороже», «куркульські хутори», «куркульське виховання», «бої з куркулями» тощо. Автор зізнається, що в численних конфліктах його вихованців з селянами, яких колоністи зневажливо називали «граками» і обкрадали, він завжди виправдовував вихованців, не визнавав чи майже не визнавав перед селянами вини колоністів. У одному із листів до Максима Горького Макаренко не схвалює дерусифікації освіти української молоді. Він скаржиться пролетарському письменнику, що «ріже нас українізація». Йому не подобається, що хлопці «вчаться рідною мовою». Схвалюючи сутність більшовизму, Макаренко часто вдається до грубості, жорсткості і нав’язування дітям (щоправда, нерідко з використанням зовнішніх демократичних ознак) більшовицького стилю поведінки. Так звана вершина творчості Макаренка – «Педагогічна поема» – рясніє антипедагогічними вчинками і думками автора. Наприклад, одного вихованця він б’є по обличчю, в другого кидає рахівницю, у третього – стілець. У щоденній педагогічній практиці Макаренко фактично утверджував у свідомості дітей ідеали комунізму, зокрема, людини-чекіста, представника карального ордену, який здійснював політичні репресії. Так, у розділі поеми «Нагороди», автор зазначає:
– Колективу чекістів властиві були ті самі якості, які я протягом восьми років хотів виховати в колективі колонії». На противагу вітчизняним національним традиціям, Макаренко відстоював ідеал «людини-чекіста».
Макаренко постійно утверджував партійну педагогіку:
«Я остаточно переконався у тому, що моя педагогіка – педагогіка більшовицька» .
Тобто він відверто самоідентифікував свою педагогіку не як наукову, а як більшовицько-партійну.
Попри прихильність до радянської влади, все ж не був у партії. За 20 років життя при радянській владі так і не вступив до лав більшовиків. Письменник помер всього за три дні до співбесіди щодо цієї відповідальної справи. Призначена вона була на 4 квітня 1939 року.
ДОВІДКА «КОЛА»: Антон Макаренко (1888-1939 рр.) – український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання. Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей-правопорушників у трудовій колонії імені М. Горького (1920-1926 рр., під Полтавою, з 1927-го – в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні імені Дзержинського (1927-1935 рр., в передмісті Харкова). Розробляв теорію і методику виховання у колективі, теорію сімейного виховання.
Навчався у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі. В 16 років став слухачем однорічних педагогічних курсів при Кременчуцькому міському училищі, успішно закінчив їх і отримав свідоцтво, що давало право викладати в початковій школі. Через рік розпочав роботу в Крюківському двокласному залізничному училищі, став вчителем російської мови, малювання і креслення. Після кількарічної педагогічної практики у школах 32-річний Макаренко прийняв пропозицію Полтавського відділу народної освіти організувати й очолити колонію для безпритульних і неповнолітніх правопорушників.
