План полтавської фортеці у XVIIІ столітті
Пані Оксана – кандидат історичних наук, доцент Полтавського національного педагогічного університету, молодший науковий співробітник Інституту керамології НАН України. Оксана Коваленко створили понад 130 праць з історії Полтави, археології та керамології.
Науковець розповіла «Колу» про свою книгу, маловідомі сторінки історії міста, вулиці, які зберегли свої назви із XVIII століття та про те, чи існувала насправді Маруся Чурай.
«Подільська вежа знаходилася не там, де зараз стоїть її реконструйований варіант»
Оксана Коваленко розповіла, що книга писалася 10 років і спочатку була задумана як археологічне дослідження. Однак потім дослідниця долучила до праці понад сотню архівних джерел та 60 мап, які, за словами історика, у Полтаві були представлені вперше.
– Про Полтаву написано багато статей і книг. Я говорила собі: «Що ти напишеш нового? Адже історики та краєзнавці вже стільки всього дослідили». Але при уважному прочитанні історичних праць виявилося, що так, написали багато, але переважно про одне й те саме, а водночас деякі аспекти взагалі не включалися. Писали переважно про видатних особистостей, а місто виступало тлом. Для мене ж місто стало головним героєм, – говорить Оксана Коваленко. – Багато хто з нас любить відвідувати інші міста, ходити там на екскурсії… А чи багато хто з нас ходили екскурсією власним містом – того, в якому живемо та щодня ходимо його вулицями? Мабуть, відсотків 90 не ходили. Під час такої віртуальної екскурсії, яка творилася на папері та в голові, для мене почала відтворюватися Полтава, яку я не знала. Наприклад, чи знали ви про будинок магістрату, що праворуч від Свято-Успенського собору? Єдина згадка про нього, на яку я натрапила – це те, що у Полтаві у 1803 році вже будувався кам’яний будинок. І ось у санкт-петербурзькому архіві я знайшла план «городовых контор», який датується 1802 роком, й мені вдалося встановити, що це дійсно будинок магістрату. Загалом у Санкт-Петербурзі я виявила 60 невідомих планів Полтави, які до того ніхто не опрацьовував. Також мало хто знає, що під рестораном «Лілея» (колишня «Іванова гора» – прим. ред.)розташовані порохові льохи полтавської фортеці. Згідно єдиного збереженого до сьогодні плану, який мені вдалося скопіювати, там були великі переходи та 6-метрові сховища для боєприпасів. Крім того, вдалося встановити, що Подільська вежа знаходилася не там, де зараз стоїть її реконструйований варіант, праворуч від сучасної Білої альтанки. Там і до сьогодні збереглися залишки старої дороги, яка вела до тодішнього передмістя – Подолу. Також цікаво, що у нашому місті деякі вулиці зберегли свої назви ще з XVIIІ століття. Це Лугова, що під Хрестовоздвиженським монастирем, та провулки Тупий і Ламаний на Подолі.
За словами дослідниці, в процесі роботи поступово виринали багато цікавих ньюансів про стару Полтаву.
– Крім того, коли я ще працювала у полтавському центрі археології, то обстежила кожну старовинну траншею, яка нам траплялася – і це принесло свої плоди. Тоді ми побачили поблизу Спаської церкви поховання захисників полтавської фортеці, а на Першотравневому проспекті вперше зафіксували рештки оборонного рову, а також виходи з підземних ходів, – зазначає Оксана Коваленко.
У XVII-XVIII століттях полтавська фортеця охоплювала територію від сучасних Білої альтанки до краєзнавчого музею
– У XVII-XVIII століттях Полтава була найбільшим за площею полковим містом Гетьманщини. Однак за чисельністю населення тоді поступалася і Лубнам, і Гадячу, і в окремий період навіть Великі Будища, – веде далі дослідниця. – Полтава була досить потужним містом і саме в цьому, напевно, криється феномен того, що Петро І після Полтавської битви зауважував полоненому шведському фельдмаршалу Реншильду: «Столь странно, что за такую долгую осаду вы не овладели этой хилой крепостью». Але полтавська фортеця не була «хилой». Вона була побудована 1608 року за зразками козацької фортифікації – достатньо міцна, з різними військовими елементами: ровом, валом, баштами і все це дуже ефективно функціонувало. Зараз нам важко уявити, але вона постала як фортеця саме на прикордонні – для того, щоб захищати кордони Речі Посполитої. Ця фортеця охоплювала сучасну територію старої Полтави – від Білої альтанки до краєзнавчого музею. У 40-х роках XVII століття вона була розширена на лівий бік до сучасної вулиці Леніна та Першотравневого проспекту. Фортеця проіснувала до початку XIX століття. Розбиралася після реалізації конфірмованого плану 1803 року імператора Олександра і до 1827 року фортецю остаточно розібрали. На її місці заклали проспекти і парки, якими ми гуляємо до сьогоднішнього дня.
«Нинішня вулиця Жовтнева називалася «Пробивна київська мостова» та являла собою суцільні шинки»
Оксана Коваленко розповіла, що тогочасне Полтава була забудована переважно звичайними білими одноповерховими хатами із господарськими прибудовами. Відомо, що брукованою була лише одна вулиця – нинішня Жовтнева. У XVII столітті вона називалася «Пробивна київська мостова» та, за словами дослідниці, являла собою суцільні шинки.
– У тодішній Полтаві не було жодної вулиці, де б не продавали гаряче вино, мед і пиво. Цікаво, що у XVII століття у Полтаві нараховувалося 40 шинків, а у XVIII – 81. Якщо поділити на кількість населення, то виходив один шинок на 190 мешканців міста, – зазначає історик.
Через відсутність дорожнього покриття на вулицях міста було дуже брудно – навіть на початку ХІХ століття, розповіла Оксана Коваленко та навела цитату із запису Долгорукого 1810 року: «У Полтаві можна побачити таку картину: збирається пані до театру, одягнена за останньою паризькою модою. Сідає в бричку, а та загрузає у грязюці. Викликають Гаврила з волами і вони на возі їдуть до театру».
Згідно дослідження пані Оксани, у XVII-XVIIІ століттях у Полтаві було в середньому 600 дворів, приблизно по 3-4 особи на кожен. Населення було сталим і складалося із козаків та посполитих. Полтавці займалося сільським господарством, промислами, торгівлею. У місті було 10 цехів, які займалися пошиттям чобіт і випіканням булок. Діяли також солодовні, гуральні та пивоварні.
«Мовне» питання
Науковець розповіла, що тогочасні мешканці Полтави розмовляли староукраїнською, а сучасна літературна мова, в основу якої лягла полтавська говірка, сформувалася у XVIIІ столітті.
– До нас найчастіше доходять документи із XVIII століття, які писалися російськими укладачами. Мова закарбована лише в судових справах у вигляді показів свідків. Так звана староукраїнська досить схожа на сучасну українську, котра, на думку видатного вітчизняного філолога Чепіги, остаточно сформувалася у XVIII столітті. Якби сучасний полтавець зустрівся із мешканцем міста XVII століття, то порозумілися б приблизно, як українець і поляк. Якщо вслухатися і трохи побути у мовному середовищі, то спілкуватися було б легше. Але не з першого разу. Загалом у сучасній мові дуже багато слів, які збереглися з того часу. Так само багато специфічних тогочасних слів вже відмерли, – зазначає Оксана Коваленко.
«Образ Марусі Чурай виник у у ХІХ столітті»
На думку дослідниці, один із символів Полтави, укладачка пісень Маруся Чурай, навряд чи існувала насправді.
– Маруся Чурай – це легендарний романтичний збірний образ, який виник у ХІХ столітті та, напевно, формується з кількох жінок. Я досліджувала багато документів 60-х років XVII століття і в жодному з них не зустрічала згадок ані про Марусю, ані про її батька Гордія Чурая. Як на мене, з цього не треба робити проблеми – у місті повинні бути власні міфи, які потрібно культивувати та підтримувати. Це наша цікавинка й душа нашого міста, яка через століття знайшла собі ім’я, – вважає Оксана Коваленко.
Читайте також:У краєзнавчому музеї презентували книгу про Полтаву XVII-XVIIІ століть
