Cьогодні святкують день рок-н-ролу, фото з сайту joyreactor.cc
Історична подія, яка послугувала основою для цього свята, відбулася на день раніше: 12 квітня 1954 року американський музикант Білл Хейлі записав сингл Rock Around The Clock, що став знаковим для нового музичного напрямку, який швидко подолав кордони США і поширився країнами і континентами.
У середині ХХ століття, після Другої світової війни, люди прагнули спокою і розміреного життя. Відображенням суспільних настроїв була музика того періоду – спокійна і сентиментальна.
У мистецтві США, і в музиці зокрема, намагалися захистити білих від культури чорних і створити солідний образ американця. Поряд з офіційною музикою в Америці жила зовсім інша – гучна, ритмічна, повна життя – ритм-енд-блюз.
Уперше термін «рок-н-рол» вжив Алан Фрід, клівлендський радіодіджей. Він поставив в ефір записи в стилі ритм-енд-блюзу і, щоб не шокувати «білу» публіку, вигадав йому іншу назву – «рок-н-рол». Завдяки Алану Фріду, замаскований ритм-енд-блюз зазвучав на повну потужність. Першою зіркою рок-н-ролу серед білих виконавців став співак гітарист Білл Хейлі. Його суміш ритм-енд-блюзу, кантрі й вуличного сленгу мала приголомшливий успіх.
Король рок-н-ролу
Королем рок-н-ролу по праву вважають легендарного Елвіса Преслі. Перші телевиступи зірки шокували Америку й забезпечили миттєву любов тисяч підлітків. Музика, одяг, рухи, манери Елвіса – все це було несхоже на виконавців кантрі, не кажучи вже про традиційних естрадних співаків, наприклад, Френка Сінатру. Одночасно піднялася й хвиля обурення старшого покоління, яке вважало Преслі вульгарним та бездарним. Сингли Елвіса Преслі очолювали музичний рейтинг журналу «Білборд» 151 раз. А сам артист визнаний найбільш продаваним в історії.
«Бітлз»
На початку 1960-х з’явився новий стиль у рок-н-ролі – поп-рок. «Ліверпульська четвірка» у Великобританії своїми композиціями розпочала епоху, яка триває досі, і назва їй – бітломанія.
До середини 1960-х бітломанія стає частиною і американського життя. Вперше приїхавши до Америки, Beatles отримали вітання в прямому ефірі телеграмою від Преслі. Відтоді почалися спроби влаштувати зустріч між «ліверпульською четвіркою» та ідолом їхньої юності. Нарешті 27 серпня 1965 року музиканти побачилися в будинку Преслі в Каліфорнії. Весь захід проводили в суворій таємниці: жодних світлин, прес-релізів тощо. Виконавці обмінялися подарунками та захопилися грою на гітарах (на превеликий подив «бітлів», у той час Преслі захоплювався грою на бас-гітарі). Зустріч із Елвісом справила глибоке враження на «ліверпульську четвірку». У самого ж короля рок-н-ролу, незважаючи на його щирий інтерес і гостинність, були двоякі відчуття.
До речі, саме Beatles згодом стали мимовільною причиною того, що музика Преслі перестала бути популярною.
Після того як Елвіса витіснили з верхніх стрічок хіт-парадів (переважно завдяки зростанню популярності «Бітлз»), Преслі конфіденційно звернувся до влади США з пропозицією «боротися з впливом музики «Бітлз» як «каналом розповсюдження наркотиків та антиамериканського комунізму». Він добровільно став таємним агентом ФБР під самостійно обраним псевдонімом Colonel John Burrows.
Rolling Stones
Поряд із попередніми виконавцями та «ліверпульською четвіркою» у залі слави рок-н-ролу чітко прописана назва британського гурту Rolling Stones, що відрізнявся швидким, потужним і технічним звуком.
Міка Джаггера, Кіта Річардса і Браяна Джонса неодноразово арештовували за зберігання наркотиків. Музиканти часто поставали перед судом і навіть отримували умовні вироки з випробувальним терміном. Питання, типове для англійських газет 1964 року: «Чи дозволите ви своїй доньці вийти заміж за учасника The Rolling Stones?» цілком висловлювало ставлення істеблішменту до цих «поганих хлопців». Зокрема, й вислів «секс, наркотики, рок-н-рол» приписують Міку Джаггеру, хоча насправді це назва синглу Ієна Дьюрі.
2003 року Rolling Stones відіграли найграндіозніший концерт з організованих у Торонто (Канада). Виступ відвідали 490 тисяч осіб. Також гурт здійснив і найуспішніше світове турне, яке принесло музикантам 437 мільйонів доларів.
Наразі The Rolling Stones є одним із найтриваліших рок-проектів, гурт очолює список найбільш високооплачуваних артистів і колективів у світі за приватні виступи.
Золота епоха рок-культури
У 1970-ті роки народжується психоделічний рок, яскравими представниками якого були Pink Floyd, The Doors. Примітним для цього напрямку стало моделювання зміненого стану свідомості, що виникає під дією таких наркотичних речовин як ЛСД або псилоцибін. Музика психоделічного року викликана непостійністю й швидкою зміною думок. Переважно пісні цього напрямку відрізняються філософським змістом, великою кількістю епітетів, порівнянь, алегорій, гіпербол тощо. Інколи речення в композиціях такого типу логічно не пов’язані між собою.
Рок-музика почала ставати «важчою» ще в середині 1960-х років завдяки британським та американським гуртам, серед яких The Kinks, Cream, The Rolling Stones, The Yardbirds, The Who, The Beatles і віртуозний рок-гітарист Джиммі Хендрікс.
На початку 70-х з’являються групи, яких вважають засновниками хард-року, – Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabbath. Це десятиліття вважають золотою епохою в розвитку рок-культури.
Після цього з’явилися інші групи, що перейняли музичні прийоми у попередників або ж стилістично рухалися в бік «важчого» звучання. Серед них Status Quo, Queen, Nazareth, AC/DC, Uriah Heep, UFO, Grand Funk Railroad, Scorpions та багато інших.
Хард-рок 1970-х заклав основу для появи стилю хеві-метал і металевої музики в цілому.
Цікаво
«Рокерська коза», яку популяризував співак Ронні Джеймс Діо (фронтмен гуртів Rainbow, Black Sabbath), доволі популярна серед рокерів і металістів. Діо навчила цього жесту його бабуся, забобонна італійка. За спогадами Ронні, вона складала цей знак, якщо зустрічала циган та інших підозрілих людей, а онукові пояснювала, що це захищає від «лихого ока». Жест мав непоганий вигляд на концертах у поєднанні з містичними текстами Black Sabbath. Крім Діо, приблизно в той же час «козу» на своїх обкладинках використовували Джин Сіммонс із Kiss і учасники групи Parliament-Funkadelic, проте саме Діо вдалося закріпити традицію показування «кози» і зробити її одним із символів хеві-металу.
Кінець сімдесятих ознаменувався появою панк-року («паскудного року»). Спрощена музична схема вивела на перший план вокал і тексти. У них часто зустрічалася критика уряду, політики, багатих верств суспільства. На хвилі панку злетіли групи Sex Pistols, The Clash, Stooges, Іггі Поп. У 1980-х з’явився жіночий рок, а в 90-х найяскравішим представником рок-когорти був Курт Кобейн та його Nirvana.
А як в СРСР?
У СРСР рок зародився у другій половині 20 століття під впливом західної музики. Хвиля бітломанії, що докотилася до СРСР, призвела до створення практично в кожній школі своєї рок-групи. Деякі з цих колективів потім стали головними дійовими особами сцени 1970-х, серед них – знаменита «Машина часу». Але поширення рок-н-ролу стримувала радянська цензура. Незважаючи на це, до початку 80-х у СРСР сформувався повноцінний рок-рух. Кінець 1980-х ознаменувався остаточним виходом року з підпілля.
Сьогодні рок-музика має безліч напрямків: від танцювального рок-н-ролу до брутального агресивного грайндкору. Тексти пісень варіюються від невимушеного і жартівливого до похмурого, глибокого і філософського. Часто рок-музику протиставляють поп-музиці, але чітких кордонів між поняттями «рок» і «поп» немає. Багато музичних явищ балансують на межі між ними.
Підготовано за матеріалами інтернет-видань
