Люди, які дадуть письмову згоду на вилучення своїх органів у разі смерті задля порятунку іншої людини, з дозволу держави зможуть стати донорами.
Закон поки що не прийняли, але Парламент зробив перший упевнений крок до європейської практики.
– Щороку Україна з держбюджету інвестує в медичні заклади іноземних країн сотні мільйонів гривень, котрі йдуть на оплату операцій з трансплантації різних органів. Держава покриває витрати на лікування та транспортні витрати пацієнта та особи-супрвідника. Щодня в Україні помирають 9 пацієнтів, які не дочекалися пересадки необхідного органу. Кожного року понад 5 тисяч українців мають потребу в трансплантації серця, нирок, печінки. Законопроект дозволить українцям збільшити шанси на отримання донорського органу та зменшити вартість операції у порівнянні із закордонними клініками. Вартість трансплантацій за кордоном в рази перевищує вартість лікування в України. Якщо трансплантація печінки в Україні коштує близько 600-700 тисяч гривень, то подібна трансплантація у Білорусі коштує більш ніж $150 тисяч, пересадка нирки у вітчизняних трансплантаційних центрах вартує 200-250 тисяч гривень, а в Білорусії операція обійдеться українцю від $80 до $100 тисяч – такі дані наводить у всеукраїнських ЗМІ Ольга Богомолець, заслужений лікар України, одна із ініціаторів законопроекту.
У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що внесення змін до чинного законодавства необхідне для забезпечення природного права людини на життя та охорону здоров’я, а успішний досвід проведення трансплантацій в прогресивних країнах світу, зростання кількості хворих, для яких пересадка органів є єдиним способом врятувати життя, спонукають привести законодавство у цій сфері у відповідність до стандартів XXI сторіччя.
Наразі в Україні питання трансплантації регулюється Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», який ухвалили ще 1999 року.
Згідно із пояснювальною запискою до законопроекту, в Україні відсутня необхідна кількість органів для трансплантації. За попередніми підрахунками, в нашій державі щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на мільйон населення, що становить близько 3 тисяч донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.
Як діятиме закон про донорство органів після смерті, якщо його приймуть без змін
- – Кожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду стати донором органів та/або анатомічних матеріалів після своєї смерті;
- – після дачі дозволу на таку особу оформлюється картка потенційного донора державного зразка. Причому, яка саме це буде процедура і де зберігатиметься інформація, – поки що незрозуміло;
- – затвердження порядку надання згоди, єдиного зразка та порядку оформлення картки потенційного донора, внесення до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації відомостей про осіб, які надали таку згоду, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відомості про надання такої згоди вважатимуться конфіденційною інформацією;
- – заяву про надання дозволу на трансплантацію можна буде відкликати;
- – у кожному закладі охорони здоров’я створять відділення трансплантології за міжнародними стандартами. При цьому у законопроекті зазначено, що після його прийняття додаткових витрат ані з держбюджету, ані з місцевих бюджетів не потрібно;
- – якщо людина, яка потребує трансплантації органу, не досягла 14-ти років, то в такому разі згоду мають дати батьки або законні представники дитини;
- – живим донором може бути лише родич. Наприклад, коли особа, якій необхідна пересадка, і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця).
Хто не може бути донором
- – Люди, які утримуються у місцях відбування покарань та попереднього ув’язнення;
- – страждають на тяжкі психічні розлади;
- – мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю;
- – надали раніше орган або частину органа для трансплантації;
- – вагітні.
- Щоб стати живим донором, потрібно не мати проблем зі здоров’ям та написати відповідну заяву, дати письмову згоду.
Реклама пропозицій органів заборонена так само, як і торгівля.
В Україні працюють приблизно сім центрів трансплантації, але так зване трупне донорство практично блоковане. З огляду на це, лікарі-трансплантологи можуть пересаджувати пацієнтам органи хіба від їхніх живих родичів. Найвідоміший центр трансплантології – державний Національний інститут хірургії та трансплантології імені Шамілова. На офіційному сайті закладу опублікована позиція інституту щодо законопроекту.
Заступник головного лікаря Національного інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова Андрій Костенко зауважує, що новий закон значно розширює сферу впливу на законну трансплантацію.
– Потреба в трансплантації органів громадянам України становить 2 000 пересадок нирки на рік, 1 500 пересадок печінки та близько 1000 пацієнтів щороку потребують трансплантації серця. Ми цього не робимо, бо не працює закон. Зараз ми його переводимо в сферу презумпції згоди, коли родичі померлого можуть написати заяву, що вони не згодні на використання органів. І тоді цього не буде. В інших випадках виходимо з того, що такі органи мають належати державі і ми можемо 5-6 осіб врятувати. На жаль, без належного правового врегулювання питання презумпції згоди лише 10% людей, які очікують на трансплантацію, мають шанс на операцію, решта помира, – підкреслив Андрій Костенко.
Як у світі
У світі є кілька моделей розвитку трансплантації органів, залежно від релігії, ментальності суспільства та законодавчої бази. Трупну трансплантацію практикують у Німеччині, Австрії, Франції, Польщі, Іспанії, Португалії, Австралії, Росії, Білорусі. Трансплантацію органів від живих донорів практикують у США, Голландії, Бельгії, Ізраїлі.
Іспанія
Цю країну вважають столицею світової трансплантології. Там працюють спеціальні лікарі, які координують трансплантацію органів від померлих до живих. Вони відповідають за взаємодію між центром трансплантації та лікувальними установами, лікарі яких констатують смерть пацієнтів. На них лежить вся робота з комунікації, аналізу листів очікування, спілкування із родичами, адміністраціями лікарень, які надають можливість отримати органи для порятунку людей. Іспанія – країна, де найбільше в світі жертвують свої органи (найбільше жертвують органів у Країні Басків). Люди пишуть про те, що віддають свої органи, у заповіті.
Білорусь
У цій країні діє презумпція згоди. Усі працездатні білоруси мають написати заяву про незгоду віддати свої органи після смерті. Окрім того, у Білорусі був прийнятий закон, за яким неподання відомостей про можливість взяти органи для пересадки стало предметом прокурорського розбирання. Тепер в Білорусі надлишок органів для трансплантації. Два мінські трансплантаційні центри не можуть використовувати всі органи, вони просто не в силах зробити такої кількості операцій. Тож у Білорусь їдуть іноземці, яким потрібна трансплантація.
Німеччина
Німецька влада на законодавчому рівні зобов’язала кожного громадянина своєї країни в медичних страхових полісах обов’язково вказувати свою згоду або незгоду на вилучення донорських органів після його смерті. Будь-який охочий, який проживає в Німеччині, будь-коли може зайти на офіційний сайт програми донорства, ознайомитися з умовами і відразу ж роздрукувати картку добровільного донора. У цій картці є спеціальні графи, де можна вказати, якими саме органами людина готова пожертвувати. Після того, як заповнену картку отримають у відповідній службі, з потенційним донором зв’язується представник його страхової компанії і запитує, чому ця людина готова пожертвувати свої органи після смерті.
Щорічно в світі роблять близько 100 тисяч трансплантацій органів і більше 200 тисяч тканин і клітин людини. Із них до 26 тис. припадає на трансплантації нирок, 8-10 тисяч – печінки, 2,7-4,5 тисячі – серця, 1,5 тисячі – легенів і тисяча – підшлункової залози. Лідер серед держав за кількістю проведених трансплантацій – США. Щорічно американські лікарі проводять 17 тисяч пересадок нирок, 6 тисяч – печінки, 2 тисячі – серця.
У наступних номерах «Кола» читайте продовження теми трансплантації органів, зокрема, про ситуацію на Полтавщині.