У березні 1917 р. розпочала свою діяльність Українська Центральна Рада.
У той час важке економічне становище, військові поразки, заборона діяльності будь-яких українських організацій викликали загальне незадоволення суспільства. Тож коли 28 лютого 1917 року вдень до Києва дійшли перші повідомлення про революційні події в Петрограді, член Товариства українських поступовців (ТУП), голова Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст барон Федір Штейнгель відразу зібрав членів Комітету – «для інформації і консультацій».
16 березня представниками Товариства українських поступовців була висунута ідея організації координаційного українського центру та точилася гостра дискусія навколо принципів його створення, після чого було обрано голову, її заступників та членів Ради. Перший офіційний протокол засідання УЦР було складено 22 березня. До Ради увійшли представники Українського наукового товариства, технічно-агрономічного та педагогічного товариств, Національного українського союзу, кооперативів, київські студентські організації, Союз міст, робітничі, військові, соціал-демократичні групи. Головою заочно обрали Михайла Грушевського.
Повернення Грушевського та програма здобуття національно-територіальної автономії України
18 березня Центральна Рада відправила до Росії телеграму на ім’я голови Тимчасового уряду, в якій висловила сподівання, що вимоги українського народу будуть цілком задоволені, а 22 березня вона звернулася до українського народу з відозвою, головним лейтмотивом якої став заклик «рішуче домагатися від нового уряду всіх прав», які йому «природно належать».
Повернення Грушевського до Києва, яке відбулося 26 березня 1917 року, стало переломним моментом в історії УЦР. Водночас відновлювали діяльність й українські політичні партії.
19 квітня в Києві розпочав роботу Національний конгрес, який вирішив головні завдання, які на нього покладалися в справі «відродження і консолідації» українського руху. 8 квітня він обрав новий склад УЦР і поклав на неї політичну відповідальність за реалізацію виробленої форумом програми — здобуття національно-територіальної автономії України.
29 травня до Петрограда прибула повноважна українська делегація на чолі з Володимиром Винниченком з наказом від УЦР, який складався з 13 пунктів. Головною була вимога видання петроградським урядом акту про автономію. Перемовини не принесли бажаного результату і українська делегація наприкінці травня повернулася до Києва.
«Однині самі будемо творити наше життя»
23 червня Комітет УЦР ухвалив останню редакцію І Універсалу. В ньому підкреслювалося, що з огляду на відмову Тимчасового уряду позитивно висловитися з приводу автономії України, «однині самі будемо творити наше життя». Він став першим самостійним актом УЦР, котрий проголошував будівництво України на автономних засадах незалежно від політики Петрограду.
16 липня був оприлюднений II Універсал УЦР. Документом декларувалася позиція УЦР про невідокремлення від Росії та проти намірів явочного запровадження автономії України до Всеросійських Установчих зборів.
За кілька місяців, 20 листопада Центральна Рада ухвалила III Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки . Проголошення УНР знаменувало відродження української державності у ХХ столітті.
22 січня 1918 року УЦР приймає IV Універсал, у якому УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.
Більшовицький наступ і крах УЦР
Більшовицький уряд Росії вбачав УЦР своїм головним суперником у боротьбі за владу в Україні. Була розгорнута потужна пропагандистська кампанія, основою якої стало змалювання Ради як «контрреволюційної», «буржуазно-націоналістичної» організації.
Україна перебувала у стані війни з більшовицьким урядом, а 25 грудня червоні частини почали наступ на УНР. Вони захопили Катеринослав (Дніпропетровськ), Олександрівськ (Запоріжжя), Полтаву, Лубни.
Наступ більшовицьких військ тривав – і 7 лютого Мала Рада та Рада народних міністрів залишили Київ, переїхавши спочатку до Житомира, згодом до Сарн.
9 лютого у Брест-Литовську між УНР та державами Четверного союзу, до якого входили Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія, був підписаний мирний договір, який визначив міжнародний статус України та її західні кордони. Членами української делегації були підписані також звернення до Німеччини й Австро-Угорщини з проханням про військову допомогу. Завдяки останній в перших числах березня до Києва повернулася Рада народних міністрів. Український уряд оголосив продовження курсу III і IV Універсалів, а військова присутність німецьких та австрійських військ розглядалася як суто технічна подія.
Останнім днем діяльності Центральної Ради стало 29 квітня 1918 року. Тоді у результаті державного перевороту за сприяння німців до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.
Підготовлено за матеріалами енциклопедичного видання «Україна: хронологія розвитку».
Читайте також: Дослідниця історії міста: У процесі роботи для мене відтворилася Полтава, про яку я не знала
