Володимир Барабан: «В Олександра Удовіченка є досвід, мудрість, а отже, й менша ймовірність помилок»
– Зараз, із відстані літ, яким Вам пам’ятається завод?
– Я з першого стовпчика брав участь у його будівництві. Ентузіазм був неймовірний, увага шалена, усі слідкували за ним, адже це був перший такий завод у Радянському Союзі. Численні стажування, підтримка, навчання робітників… Поряд із будівельниками й робітниками заводу працювали вчені Київського інституту надтвердих матеріалів – творці промислової технології виробництва синтетичних алмазів. Це дозволило достроково розпочати їх випуск. Завод – це дітище науки.
– Тобто це було дуже потрібно державі тоді?
– Звичайно. Широке впровадження алмазного інструменту в народному господарстві підіймало його на якісно новий рівень, мало революційне значення в сфері обробки матеріалів. Ми забезпечували не лише всі галузі народного господарства своєї країни, а й активно експортували продукцію в Японію, США, Німеччину… Такий був ритм, ентузіазм, такий дух патріотизму був, що ми можемо це зробити, що ми не гірші. Такого патріотизму нині немає, більшість заводів не працює – нині людьми лише гроші рухають.
До влади інші люди прийшли. Розумієте, згадую тодішнє керівництво… Приходять вони до нас на склади, де їдальня була організована, сідають із нами, їдять, розмовляють… Була увага до людей, розриву не було між владою та робітниками, не думали так про свої гаманці, як зараз, вибачте, коли відомий політик всенародно відзначає перший мільярд, незважаючи на те, що люди голодують, без зарплат сидять… Система змінилася не на користь людей. Зараз оцього духу патріотизму немає – він часто виражається лише в тому, що людина вдягла вишиту сорочку та вигукнула якесь гасло.
– Нині на порозі місцеві вибори. Як думаєте, вони щось здатні змінити?
– У мене мало інформації про кандидатів. Маю на увазі нових кандидатів та їхні реальні справи. Можу говорити лише про одного – Олександра Удовіченка.
– Ви знайомі з ним?
– Олександра Васильовича я знаю давно. Ми співпрацювали з низкою інститутів, і серед них був Харківський політехнічний, на наше замовлення вони готували спеціалістів. Олександр Удовіченко був серед них, успішно захистився й почав працювати на заводі технологом.
Мені приємно, що він і нині згадує завод. Він там добру школу свого часу пройшов. Якщо чесно, я одразу в ньому побачив перспективну людину. Розумові здібності відмінні, неабиякі здібності організатора, спокійний, вміє вислухати людей. А спілкуватися з робітниками треба вміти – це не той контингент, що тебе по голові гладить, а говорить тобі прямо в обличчя те, чого заслуговуєш.
– Удовіченко міг би щось змінити, якби став мером Полтави?
– Думаю, що так. Його позитивні риси я вже назвав. Додам, що сьогодні він саме у тому віці, коли є досвід, мудрість, а отже, й менша ймовірність помилок.
