А нещодавно облюбував пляж і охоче позує відпочивальникам та пробує людську їжу.
Про лелеку та його господарів нам повідала читачка газети «Коло» Тетяна Омелай. Школярка навіть провела власне розслідування, адже була стурбована долею небоязкого птаха: бачила із родиною, як лелеку на пляжі годували чіпсами та давали пиво.
– Той спробував і виплюнув снеки, а пиво понюхав і перевернув стаканчик, – каже Тетяна.
Тож Таня «намотала» не один кілометр велосипедом, перш ніж відшукала сім’ю, у якій оселився пернатий. Адже лелека прижився на пляжі №3 (Ленінського району міста), а спати і їсти літає аж на Крутий Берег.
Як з’ясувала дев’ятикласниця, уже третіх хазяїв він обрав, із весни живе у родині Пальчиків. Його звуть Буся, кажуть, що це самець. Дехто кличе птаха Федею.
До речі, це не перший лелека, що зимує в Полтаві та околицях.
– Прилетів Буся до нас навесні, опустився на хату і так і прижився, – розповідає Валентина, нинішня хазяйка Бусі. – Тричі удень годуємо його. Любить бички, тож купуємо постійно йому рибу. А ще сусіди іноді приносять чи бички куповані, чи карасів (сусіди ловлять). Був спочатку такий слабий, що на сарай не міг залеліти, а тепер «наша звізда» аж он куди літає, як виявилося, і важкий, як береш у руки – від’ївся.
У дворі лелека не гуляє, бо там вистачає домашніх тварин: індики, пекінес, ще один пес Тайсон (якого колись підкинули Пальчикам під двір), мисливська собака, кіт. За двором та на естакаді може покрасуватись.
Пальчикам, знаючи що вони співчутливі та чуйні люди, не раз підкидали комусь непотрібних тварин. Так і оселялись у дворі безпритульні кошенята ти та щенята, ставали членами родини.
А це і лелека оселився. Пані Валентина припускає, що недарма: адже у вересні їхня донька Віта виходить заміж.
У народі давно побутує повір’я: якщо хату облюбували лелеки, це на щастя, на добробут.
Буся ночує на хаті Пальчиків, ще й самочка до нього прилітає.
– Тому ми й вирішили , що він самець і дали таке ймення, каже пані Валентина.
Як каже жінка, колись лелека привів додому штук десять птаства, але ті кружляли не сідали.
– А годувати я чим вас буду? На усіх не вистачить бичків, – спитала я в Бусі. Чи він тон мій зрозумів, чи якось інакше, але лелеки більше не прилітали. Неподалік дому, правда, на березі ставка сідають, шукають там поживу.
Коли дощ, Буся звісно, мокне на даху. Але на ранок краса: він розправляє крила і сушить пір’ячко.
– Надуває груди, розпушує пір’я і ловить сонце, – переповідає жінка. – А тоді дзьобом перебирає кожну пір’їнку на крилах.
Першим на кличку Буся відгукується не лелека, а кіт
Коли птах повертається в обід додому, здійснює такий ритуал: кружляє тричі над домом та подвір’ям, а тоді пролітає повз вікно, де (знає точно!), його помітить хазяйка і сідає на край даху.
Господиня виносить бички, лелека їсть із рук та з миски.
Але поки лелека на кличку Буся відреагує, то кіт тут як тут. Котові теж перепадає рибка, але він може обійтися й іншою їжею, до якої звичний. А от буслові без риби – ну ніяк.
Пальчики думають спорудити птаху гніздо, оскільки він ніяк не вибере пару собі та не мостить гнізда, лелеки ж бо лише парою роблять гнізда. Почекають іще трохи, може, нарешті, Буся сам із лелечихою, спорудить хату собі на даху.
– Якщо не відлітатимев теплі краї, то зимуватиме у нас флігелі, – каже Валентина Пальчик.
Полтавські лялькарі теж прихистили лелеку, який не міг літати.
Сім’я полтавців не знала, куди літає на пляж лелека та де годують людською їжею його. Не вірять, що може щось таке куштувати. Адже у дворі він ні хліба, ні чогось іншого, окрім риби, не їв.
Жаб приносили йому, але жабоїд за своєю природою відмовився їх споживати.
Знайшли журналіст і читачка Тетяна і кіоск, продавці якого теж підгодовували цього птаха: по фото пізнали, що точно Буся і саме так його тут теж кликали.
– Ми купували рибку йому в магазині, розморожували і годували. Були навіть бабусі небайдужі, що купували самі рибу і нам віддавали, почувши, що підгодовуємо лелеку, – розповіла Тетяна Григорівна. – І вода у відрі тут постійно стояла. Казали, жив тут неподалік у колишнього міліціонера та ще в когось із людей. Видно, обирає, де краще йому.
– Коли жив у попередніх хазяїв, то не їв брудних черв’яків, – розповіла Таня Омелай. – Хазяйка копала у городі, а Буся збирав черв’ячків. А потім ішов у двір, ніс у дзьобі, мив їх і лише тоді ковтав, – чистоплотний.
На пляжі люди, котрі постійні відпочивальники, уже звикли до товариства лелеки, дехто фотографує і не йме віри, що птах за метр від людей порпається в мулі, не боїться.
Але, як повідала пані Валентина, може «цапнути» гострим дзьобом, бо чужим у руки не дається.
