Галина Степанівна нині
До теми - Донька полтавця шукала в розсекречених документах СБУ причину батькової «зради Батьківщині»
Сьогодні Галині Пащенко, яка за паспортом Ганна (так записали), 92 роки. За своє життя вона чимало пережила, мала цікаве знайомство, тож їй є чим поділитись.
Допомога полоненим
- Я тоді жила у селі Федорівка (Чутівський район –прим. авт.) разом з мамою, 7-річним братом та 18-річною сестрою. Мені ж було 21. До нашого колодязя приходив брати воду в бочку один полонений, - згадує Ганна Пащенко травень 1942 року. - Звали його Володя. Таких полонених німці тримали у місцевій школі. Вони повинні були для них класти дороги з села до села. Одного разу, цей Володя, прийшовши за водою, запитав мене, якби їм переправитись на інший берег, бо вони зважились на втечу. А наша хата знаходилась біля річки та лісу. Тому він і просив моєї допомоги.
21-річна Галя уночі пригнала човен і прикрила його скошеним очеретом. Не знайшовши весел, аби хоч якось гребти, взяла лопати. Дочекавшись полонених, а їх було 9, дівчина допомогла їм перебратись на інший берег.
- Прийшовши після того додому, я лягла спати. Але почула, що собачка гавкає, - продовжує полтавка. - То до нас тоді прийшов російський перекладач і два німці. Запитав чи я Галя і куди поділа полонених. Я ж відповіла, що нічого не знаю. Тож вони мене поволокли до комендатури, що знаходилась в приміщенні школи. Я і досі пам'ятаю, що біля школи уже зібралось чимало людей, як на парад. Німці мене катували, били батогом, та я не зізнавалась. Після цього мені наказали сісти на стілець. А самі привели ще моїх тіток, яких теж били та питали. Але вони то дійсно нічого не знали.
Перемовившись, фашисти вивели Галину Пащенко, її тіток та ще одну місцеву жительку на вулицю. Там на них чекали односельці, серед яких і сім'я Галини Степанівни.
- Мама моя поглянула на мене, плаче, братик хапає за руку, і сестра біжить..., - згадує жінка. - А я обернулась, і проспівала до людей: “ Последний нонешний денечек гуляю с вами я друзья”. Посадили нас в машину і повезли на Полтаву. Це був травень, тоді в Полтаві каштани саме цвіли.
Сім'я Галини Пащенко повернулась додому. До них згодом ще раз навідались німці і відібрали порося, яке примітили при першому візиті.
- Мати не давала їм пробратись до поросяти, так вони її ще й штовхнули. І кинули моїй родині свої гроші, - говорить Галина Степанівна.
Знайомство з Лялею Убийвовк
Привезли жительок Федорівки до в'язниці, що по вулиці Пушкіна (нині СІЗО – прим.авт.). Усіх чотирьох посадили до однієї камери. Одного ранку, коли ув'язнених вели по коридору, поруч з Галиною Степанівною йшла Ляля Убийвовк.
Довідка "Кола": Убийвовк Олена Костянтинівна (розстріляна 26 травня 1942) — Герой Радянського Союзу, в часи Великої Вітчизняної війни — підпільниця, керівник комсомольської молодіжної організації «Нескорена полтавчанка».
Ляля Убийвовк. Фото molodguard.ru
- Вона запитала, як мене звати та звідки я, і сама мені представилась, - згадує полтавка. - За це ми по спині отримали стусанів, бо не можна було перемовлятись.
На черговому допиті Галину Пащенко підвісили за руки і хотіли підіймати в такому положенні. Та потім відпустили.
- Німці помітили, що мені різко стало зле. Я закричала: що ж ви робите?! І вони кинули погляд на мій живіт, я ж то вагітна була. Тому відпустили.
Весілля в тюремній камері
До віконця камери жінок частенько заглядала перекладач та повідомляла новини з в'язниці. Одним із повідомлень стало і весілля Лялі Убийвовк.
- Вона розповіла, що Ляля Убийвовк замовила батькам блакитну сукню, туфлі та вінок чи фату, - говорить Галина Пащенко. - Мовляв, буде грати весілля зі своїм коханим, що сидів у сусідній камері. Наступного разу, коли перекладач, відкрила до нас вікно, повідомила: “Сьогодні Ляля Убийвовк таки грає весілля”.
Зі слів жінки, весілля було умовним, закохані передавали сигнали один одному через стіну азбукою Морзе. А свої серця хотіли хоч у такий спосіб поєднати, бо знали, що на них чекає страта.
- Почувши таку новину, - продовжує полтавка, - я підібралась до вікна, що вело на вулицю (а виходило воно до тодішньої біржі праці) і почала співати весільних пісень. Вигукувала людям, що сьогодні Ляля Убийвовк гуляє весілля. Люди ж, чуючи спів, плакали.
Вагітну полтавку врятували від страти підписи односельців
Згодом до камери жительок Федорівки зайшла перекладач. Та прийшла вона сповіщати не чергові новини з в'язниці, а сказати 21-річній Галі, щоб та готувалась до страти.
- Галю, роздягайся до сорочки та роззувайся, - згадує 92-річна Галина Пащенко. - І так мене в самій сорочці повели з 2-го поверху до вестибюля. А там уже стояла Ляля Убийвовк. Вона промовила до мене: “Галю, куди ж нас відправлять – розстріляють чи повісять? Та мені то нічого, а ти ж під серцем янголятко носиш. Я то одна, а вас же двоє” (хоча нас там взагалі троє було).
Не встигли дівчата договорити, як до них увірвалась перекладач з німцями. У руках вона тримала папірець, де 101 людина підписалася, що Галя Пащенко – не партизанка. Підписи зібрав староста села Федорівка Михайло Білокур, якому колись раніше Галя та її мама допомогли сховатись, адже він теж свого часу втік з полону. Разом з Галиною Степанівною випустили й інших трьох жінок з її села.
Галина Пащенко раніше (фотоархів родини)
- Нам дали якийсь папірець, щоб нас не чіпали, адже Полтава була тоді окупована. Ішли ми до самої Федорівки пішки (а це більше 60 кілометрів, - автор). Дійшовши до Ладижине (Полтавського району – прим. авт.), я відчула, що вже не маю сил. Тому ми попросились до однієї тітоньки ночувати, пояснивши ситуацію. Вона всіх чотирьох нас і прихистила. До речі, той дім досі стоїть, німці його не спалили. Нині, як проїжджаємо ту місцевість, то я своїм дітям його показую. Жінка та нас напоїла, нагодувала та долі постелила усім. А зранку ми знову в дорогу вирушили. Супутниці мене вже під руки вели. Коли дібрались додому, то через 12 днів я народила двох синів, на Петра та Павла, але назвала їх Вітя та Коля.
Син Галини Пащенко Микола пожив всього три місяці. Жінка вважає, що вина тому її нерви, адже з в'язниці вона вийшла уже з напівсивою головою. Інший син пішов із життя нещодавно, доживши до 68 років.
Нині у 92-річної Галини Пащенко є ще і дві доньки – Ліда та Зоя. Окрім того, 6 онуків, 8 правнуків і 1 праправнучок.
Рятівник Галини (Ганни) Пащенко досі вважається нереабілітованим
Свою історію про контакти з відомою підпільницею Лялею Убийвовк вона прийшла розповісти працівникам інформаційно-довідкового центру СБУ, що у Полтаві. Жінка також хоче дізнатись про долю свого рятівника, сільського старости, та полонених, яким вона у 1942 році допомогла втекти від німців. Та запам'ятала лише імена трьох - Володимира, Микиту та Івана.
До речі, перевіривши розсекречені справи, працівники СБУ встановили, що Михайло Білокур (тодішній староста села), який врятував життя Галини Пащенко та її односельчан, досі не реабілітований.
Довідка “Кола”: Реабілітація — поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Також, відновлення в правах людини, стосовно якої скасовано судовий вирок.
