У Полтаві жила терористка, яка вбивала царських міністрів

Парасковія Івановська (фото Ольги Правденко з альбомів музею В. Г. Короленка

Усе своє життя Парасковія Івановська була затятою російською революціонеркою-терористкою, яка прагнула змінити владу в царській Росії. Для цього вступила до терористичної партії «Народна воля», жила під чужими іменами на конспіративних квартирах. Разом з іншими революціонерами готувала вбивство імператора Олександра ІІ та кількох царських міністрів. Між тим особисте життя цієї вольової жінки було сповнене трагедії: 20 років вона відбула на каторзі, а її єдина пізня дитина померла страшною смертю. Свої спогади про знамениту російську терористку «Колу» розповіла Тетяна Александровська – єдина нині жива людина, яка була особисто знайома з Івановською.

Своє дитинство Парасковія провела у невеликому селі в Тульській губернії. Її батько був священиком, мати рано померла, тому 6 дітей росли, фактично, самі. В автобіографії про ті часи вона згадувала так:

– Дитячі роки минули в суворих умовах бідності та занедбаності.  Батько був людиною абстрактних інтересів, мирське його вельми мало турбувало. Діти росли травичкою в полі, без догляду. Часом ми були неабияк голодні, обідрані, але завжди вільні.

Читайте також - Ув'язнена німцями вагітна полтавка співала під час весілля Лялі Убийвок. Історія життя

Так би й залишилася Парасковія неграмотною, якби з її батьком не подружився Михайло Бодиско, колишній декабрист. За його матеріальної підтримки Параска разом із меншою сестрою Євдокією (майбутньою дружиною письменника Володимира Короленка, авт.) вивчилася в Тульському духовному училищі. Там вона долучилася до нелегального таємного гуртка, який поширював заборонені твори Чернишевського, Лассаля, Лаврова.  Значний вплив на сестер Івановських мав старший брат Василь, студент-медик, який і привозив цю нелегальну літературу.

На конспіративній квартирі виготовила бомбу, щоб убити царя



– Після закінчення училища Парасковія почала відвідувати спеціальні курси в Москві, на кшталт наших медсестринських. У столиці стала членом партії «Народна воля», яка готувала ходаків у народ для підбурення людей до повстання, – розповідає Людмила Ольховська, провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка. – Згодом, 1876 року, її відправили в Одесу в революційний гурток, яким керував її майбутній чоловік Інокентій Волошенко. В Одесі Парасковія під вигаданим ім’ям пішла працювати на канатну фабрику, де почала агітувати людей повстати проти царя, а потому долучилася до польових робітників. Та люди продовжували вірити в доброго царя, і спроби Парасковії підняти повстання не мали успіхів.

Після цього Парасковію перевели на підпільну бойову роботу в Москву. По суті, вона стала терористкою. 1877 року разом з іншими терористами вона напала на в’язницю та звільнила свого арештованого брата Василя, який утік до Румунії. Сама ж Івановська знову поїхала до Одеси піднімати чергове повстання та визволяти з тюрми революціонерів. У Південній Пальмірі її заарештували царські жандарми та відправили в село до батька, де вона мала очікувати рішення суду. Та волелюбна Івановська не могла скоритися долі, вона втекла до брата в Румунію й жила в нього до 1880 року.

– Після повернення з Румунії Парасковія Семенівна оселилася в Санкт-Петербурзі. Разом із Миколою Кибальчичем, революціонером, жила на конспіративній квартирі, де в підпільній типографії випускали партійні газети та прокламації із закликом до вбивства імператора Олександра ІІ. Окрім цього, терористи виготовляли бомби, – наголосила Людмила Василівна.

Імовірно, бомба, якою народоволець Гриневецький підірвав царя Олександра ІІ, була виготовлена на підпільній квартирі Івановської.

Чоловік та донька Івановської, яких вона пережила більше ніж на 30 років

Єдина та пізня дитина померла, перекинувши на себе самовар



Після вбивства царя народовольців судили. Парасковію Івановську  засудили до смертної кари. Проте смертну кару замінили довічним засланням.

Спочатку на каторгу в Кару (каторжну тюрму на Забайкаллі), заслали чоловіка Інокентія, згодом туди відправили й саму Парасковію Семенівну. У листопаді 1889 року Інокентій Федорович узяв участь у масовому самогубстві політичних каторжан на знак протесту проти покарання соратниці-революціонерки. Проте вижив, а через рік був відправлений на вільне поселення. Але з Кари не поїхав, залишився разом зі своєю дружиною. Саме там у подружжя 1893 року народилася донька Надійка. Це була пізня та довгоочікувана дитина для обох батьків. Парасковії було вже 40 років, її чоловікові – 45. Після багатьох переїздів, численних недоїдань вона вже й не сподівалася народити. Тому доньку батьки берегли як зіницю ока. Та не вберегли.

– Надійці було 9 років, коли трапилася біда. Під час чаювання дитина ненароком перекинула на себе гарячий самовар та ошпарилася. Від чисельних опіків дівчинка померла, – розповідає Людмила Ольховська. – Для матері це був страшний удар. Вона не хотіла жити. Йшла в тайгу, довго там блукала, думала вчинити самогубство. Проте з часом вирішила, що варто жити і боротися далі.

Убила царського міністра Плеве та замахнулася на життя дядька імператора



Після смерті доньки 1904 року вона тікає з Чити, туди її перевели на поселення у жовтні 1898 року. На той час Парасці Семенівні було вже 50 років. Із них 20 пішло на тюрми. Та в Петербурзі вона знову долучилася до революціонерів. В автобіографії Івановська згадувала:

– Опинившись у столиці, я ввійшла до бойової організації партії соціалістів-революціонерів, брала безпосередню участь у підготовці вбивства міністра В’ячеслава Плеве. Незважаючи на численні жертви, отримала велике задоволення після того, як ми довели справу до кінця.

За словами Людмили Ольховської, після вбивства міністра Івановська була оголошена в розшук. Терористці вдалося втекти до Європи. Там вона переховувалася до 1905 року – початку революції.

– Після повернення треба було закінчити останній акт – замах на дядька царя – Володимира, міністрів Булигіна, Трепова і Дурново. Та в переддень замаху вся бойова організація була видана зрадником. Інших посадили, мене відправили в Будинок попереднього ув’язнення. Амністія мене не стосувалася, – згадувала Івановська.

Лише після наполегливого клопотання бойових товаришів та впливового родича Володимира Короленка Парасковію Семенівну звільнили.

У 62 роки пішла на фронт машиністкою



1907 року Івановська разом із чоловіком переїхала до Полтави. Тут вони оселилися в родині Короленка.

До речі,  Володимир Короленко в 57 років закохався у молодшу на 20 років

Через рік помер Інокентій Волошенко, а за Парасковією прийшла поліція, яка знову вирішила її арештувати. Двері непрошеним гостям відчинив сам Володимир Галактіонович. Зрозумівши, в чому справа, він вчасно подав Івановській знак. Та втекла через чорний хід та емігрувала за кордон. Жінка постійно була напоготові: носила із собою паспорт, гроші, необхідні речі завжди були складені.

До 1913 року  терористка жила в Європі. Напередодні Першої світової повернулася до Полтави. А з початком війни пішла на фронт машиністкою (писала на письмовій машинці???). І це у 62 роки! Про її життя після приходу більшовиків відомостей не залишилося.

У Полтаві Парасковія спілкувалася з політкаторжанами та виховувала сусідську дівчинку



Нині у Києві живе Тетяна Александровська, яка народилася 1926 року і була сусідкою Парасковії Івановської. «Колу» вдалося поговорити із Тетяною Борисівною.

– Парасковія Семенівна, за великим рахунком, мене виховала, навчила читати, писати, малювати. Я запам’ятала її як дуже добру жінку, котра завжди ходила у довгих, до землі, спідницях та білій хустинці, – згадує Тетяна Александровська. – Зимовими вечорами ми з нею сиділи біля грубки й підкидали березові дрова, сама Парасковія Семенівна називала цей процес «драли березку». У мене була маленька книжечка, в яку вона ставила мені оцінки за вивчені уроки. Це мене дуже тішило.

Довідка про смерть. Відома терористка померла у 83 від старечного маразму

Жінка також пригадала, що в Полтаві в колишньої терористки було багато знайомих серед колишніх та нових (сталінських) політкаторжан. Вони часто приходили до Івановської в гості, вона їх підгодовувала.

– Вели розмови й на політичні теми, але мене в цей час завжди випроводжали з кімнати, – сміється Тетяна Борисівна.

До теми - Що полтавці можуть дізнатись про своїх рідних з розсекречених документів СБУ

Івановська робила дівчинці подарунки: книги, альбоми, особисті речі і навіть дещо з меблів. Усі подаровані речі Тетяна Александровська згодом передала в Полтавський літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка.

Парасковія Івановська померла 15 вересня 1935 року. У книжці, виданій рідні ДРАЦСом, написали, що від старечого маразму. Поховали її обабіч дороги, що веде на Нижні Млини, що під Полтавою. Могила знаменитої російської революціонерки-терористки до сьогодні не збереглася.