У Полтаві волейбол завжди був у пошані. Місцева спортивна школа №2 подарувала світу не одного відомого волейболіста, але з усіх лише одиниці стали легендарними. Андрій Кузнєцов – поміж них, але життя його трагічно обірвалось у молодому віці. Хто ц
Андрій Кузнєцов (фото з особистого архіву Анатолія Офата)
У Полтаві волейбол завжди був у пошані. Місцева спортивна школа №2 подарувала світу не одного відомого волейболіста, але з усіх лише одиниці стали легендарними. Андрій Кузнєцов – поміж них, але життя його трагічно обірвалось у молодому віці. Хто ця людина, про яку знають далеко за межами країн колишнього Радянського Союзу, дізнавався журналіст «Кола» у тренера полтавської ДЮСШ №2 та в колишнього одноклубника Кузнєцова.
Цьогоріч у Полтаві відбувся вже 18-й турнір пам’яті легендарного гравця волейбольного ЦСКА, збірних СРСР та Росії Андрія Кузнєцова. Волейболіст міг «власноруч вирішити долю всього матчу».
У професійний волейбол – через Полтаву
Народився майбутній волейболіст 24 квітня 1966 року в невеличкому місті Узин Київської області. Тато Андрія Іван Олексійович, який був військовим, після закінчення служби переїхав до Полтави, забравши з собою дружину та дітей (старший брат Олексій був на дев’ять років старшим за Андрія – прим. автора).
У віці десяти років Кузнєцов опинився у Полтавській спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву №2, але спочатку не у волейбольній секції.
– Насправді Андрій наприкінці навчального року прийшов до нас грати в баскетбол, – розповідає тренер із волейболу СДЮСШ №2 м. Полтави Анатолій Офат. – Тоді два хлопці з 13-ої школи прийшли і сказали, що хочуть грати в баскетбол. Волейбольний та баскетбольний гуртки конкурували між собою, бо і їм, і нам були потрібні високі хлопці. А вийшло так, що тренер, який запросив його до спортшколи, пішов у армію. У підсумку я забрав одного, а інший тренер із волейболу, Юрій Богданов, який відповідав за хлопців 1966 року народження, забрав до себе Андрія.
За словами тренера, Андрій змалечку вирізнявся з-поміж інших своєю акуратністю як на майданчику, так і поза ним, добре бачив поле. Невисокий на зріст, але дуже технічний та дисциплінований.
– Якось трапився випадок, коли хлопець не зі своєї вини запізнився на потяг із командою, але не говорячи рідній матері, сів на інший та наздогнав свій поїзд. І це в юному віці! Треба дуже любити спорт, щоб таке вчинити, – каже тренер.
– Зі мною він двічі їздив на змагання, але тоді не я його тренував, і двічі наша команда ставала чемпіоном Української РСР, – продовжує спеціаліст. – Кожного разу ми у якості призу отримували по гітарі.
Згодом перспективного волейболіста запросили до київського спортивного інтернату, де він продовжив удосконалюватися як гравець. Його там помітили та запросили в команду «Іскра» з міста Одинцово. Там Кузнєцов грав із 1982 до 1985 року.
Андрій Кузнєцов у формі збірної Росії (фото ua.championat.com)
За самовільне повернення додому – виключення з комсомолу
– У той час команда спортінтернату поїхала в Ташкент на турнір, – продовжує свою розповідь Анатолій Офат. – Андрія поселили в казарму разом із дублерами команди. Суперники бачили в молодому спортсмені конкурента, тому створили йому такі «умови», що він повернувся назад у Полтаву. Про це дізнались у київському інтернаті. У підсумку Андрія виключають із комсомолу та інтернату. Коли ми зустрілися в Києві, то він був неймовірно засмучений.
Проблему вирішив полтавський тренер Владислав Агасьянц, який зідзвонився з Москвою: Андрія одразу взяли до основного складу місцевої молодіжної команди. Згодом його забрали у шкільну збірну Росії на Спартакіаду в Ташкент. Потім був непереможний клуб ЦСКА (команда представляла військових – авт.), який тренував відомий волейбольний тренер Юрій Чесноков. Гра в армійській команді в той час – це прямий шлях до збірної. Андрій почав виступати за збірну СРСР, а потім і очолив її – став капітаном.
– Коли він тільки прийшов до нас, то можна було безпомилково сказати, що з Андрія буде толк, – поділився враженнями Володимир Кондра, відомий тренер із волейболу, який певний час тренував Кузнєцова. – Він пізніше це довів, виступаючи за «Іскру», ЦСКА, молодіжну та дорослу збірні СРСР, які мені довелося в свій час тренувати.
Гра в ЦСКА по-справжньому озолотила Андрія Кузнєцова. За ті шість років, які він перебував у складі армійців, волейболіст зібрав вражаючу кількість нагород: шість золотих чемпіонату СРСР (1986-1991), Кубок СРСР 1985 року. Окрім того, Кузнєцов став п’ятиразовим володарем Кубка європейських чемпіонів (1986-1989, 1991) та триразовим володарем Суперкубка Європи (1987, 1988, 1991).
Фото - ua.championat.com
У Сеулі на Олімпіаді – «срібло», в Барселоні – грандіозний провал
Волейбольна збірна СРСР на літніх XXIV Олімпійських іграх, які проходили в столиці Південної Кореї Сеулі (1988 рік) вважалася однією з головних претендентів на перемогу в змаганнях. Підопічні Геннадія Паршина рівно пройшли змагання, на шляху до фіналу перемігши по черзі команди Болгарії, Швеції, Північної Кореї, Італії, Аргентини та поступившись Бразилії в матчі, який нічого для них не вирішував.
У фіналі радянським волейболістам протистояли їхні непримиренні суперники – збірна США.
– Андрій розповідав, що перед головним матчем відбувся матч за «бронзу» (Бразилія – Аргентина), – продовжив свою розповідь Анатолій Офат. – Одна команда переважала іншу, і нашому тренеру здалося, що в цій грі вже все вирішено, тому він відправив своїх підопічних розминатися. Матч затягнувся (було зіграно всі п’ять партій), хлопці розігрілися, а потім охололи. Це не могло не позначитися на гравцях. У стартовій партії гри з американцями наші волейболісти перемогли. У наступній вели в рахунку, однак у вирішальний момент фортуна відвернулася від них. Програли наступні три партії та матч загалом. «Золото» було поряд.
Андрій Кузнєцов ще раз взяв участь в Олімпійських іграх, однак Барселона-1992 для новоствореної об’єднаної збірної СНД виявилася невдалою (лише 7 місце) – провал для сильної команди.
Після розпаду СРСР шукав заробітку в Італії
У період розпаду Радянського Союзу спортсмени шукали кращої долі за кордоном. Не став винятком і Андрій Кузнєцов, доля якого занесла на Апеннінський півострів.
Протягом 1991-1994 років волейболіст виступав за місцеві команди «Лаціо» (Рим), «Джоя-дель-Колле», та «Куатро Торрі» (Феррара).
– Для тих італійських клубів, за які Андрій виступав, він був особливим гравцем, – розповідав в одному з інтерв’ю російській пресі Юрій Сапіга, найближчий друг волейболіста. – Спочатку він вивів в італійську Вищу лігу римський «Лаціо», згодом зробив те ж саме з клубом «Джоя-дель-Колле», а команда з Феррари, за яку він виступав до останнього дня грудня, лідирувала в дивізіоні А2.
Саме в цей час до Андрія прийшло й міжнародне визнання. В 1991 та 1993 роках Кузнєцова запрошували у збірну світу «Всі зірки», він брав участь у матчах, де зірки змагаються між собою.
Дружину Андрій також знайшов на волейболі
Ще граючи за ЦСКА, доля звела Андрія зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Вона також грала у волейбол, тільки за жіночу команду клубу ЦСКА у Москві. Людмила також виступала і за Національну збірну Радянського Союзу. Цікаво, що після одруження Андрій заборонив дружині грати у волейбол, турбуючись про майбутню матір своїх дітей.
Меморіальна дошка на будівлі СДЮСШ №2 у Полтаві (фото Олега Дубини)
Італійський шлях на небо
У ніч із 30 на 31 грудня 1994 року Андрій Кузнєцов разом із сім’єю прямував у гості до свого колишнього тренера.
Автомобіль, в якому їхала сім’я Кузнєцових, вдарився у загородження поблизу населеного пункту Чиеті. Андрій Кузнєцов загинув, а дружина та двоє дітей, які їхали в авто разом із ним, вижили. Поховали волейболіста у Москві на Мітінському кладовищі.
Родина і пам’ять
Родина загиблого Кузнєцова живе в Італії.
– Його син Андрій (Андреа) – також волейболіст і грає зараз в Італії, – говорить Анатолій Офат. – Кажуть, що гравець він непоганий. Дружина Людмила відкрила клуб Кузнєцова та тренує дітей в Італії. А донька приїжджала минулого року до нас на турнір
.
Із 1996 року кращому волейболісту чемпіонату Росії газета «Спорт-експрес» щорічно вручає приз Андрія Кузнєцова, а в Полтаві щороку проходить турнір його пам’яті.
Довідка «Кола»
Андрій Кузнєцов – один із найкращих волейболістів в історії радянського та світового волейболу. Зріст – 1, 96 см. За інформацією італійської преси, на полі був завжди зібраним, швидким та часто брав ініціативу у власні руки.
Читайте ще:
Одна з найвлучніших бомбардирів жіночого футзалу живе в Полтаві
