Для цього затвердили програму до 2017 року, за якою безпритульних осіб нібито мають внести до єдиного реєстру.
Та чи реально це зробити, ми запитали в керівника Полтавського центру адаптації для безхатьків та осіб, звільнених із місць позбавлення волі.
Такий центр у Полтаві працює більше року. За цей час його працівникам вдалось допомогти більше ніж 260 бездомним. Але в організації знають, що порахувати всіх безпритульних у місті поки що фактично нереально.
Роман Дрозд, керівник центру
– Це складно, оскільки, по-перше, незрозуміло, кого слід вважати безхатченками, – пояснює Роман Дрозд, керівник центру. – Тобто, чи вважається бездомною людина, яка не має свого житла та реєстрації, а орендує в когось, наприклад, кімнату? Чи це лише ті, хто живуть на вулиці? По-друге, в Україні немає розвинутої системи надання допомоги бездомним. Є тільки якісь ініціативи та державні центри обліку бездомних, але їхня робота некоординована. Візьмемо для прикладу Полтаву, де є такі центри в Ленінському міськвиконкомі та Полтавській райдержадміністрації. У таких центрах виявляють безхатьків лише в тому випадку, коли людина до них приходить. Так, наприклад, 2010 року у нас у Полтаві офіційно було 5 безхатьків. Хоча ми знаємо, що таких осіб у нас і тоді було значно більше.
До теми -
Адреси, за якими можна залишити допомогу для безхатьків у Полтаві
Про те, що всіх безхатченків не порахуєш, свідчать і у Департаменті праці та соцзахисту населення Полтавщини.
– Ми на сьогодні вже отримали відповідний документ, згідно з яким на Полтавщині відпрацьовуватимуть різні заходи. Програмою передбачена не лише реєстрація, а й інші заходи з запобігання бездомності. Проте зараз, згідно з чинним законодавством, у нас діє реєстрація бездомних громадян, але відбувається вона лише на добровільних засадах. Такі заходи потрібні, якщо людина, наприклад, хоче поновити якісь документи. Крім того, ще існує реєстр на державному рівні, куди також вносять інформацію лише за згоди особи на використання її персональних даних, – розповіла Ніна Черняк, перший заступник директора департаменту.
Такі пункти реєстрації для бездомних створені й при територіальних центрах більше ніж у 20 районах Полтавщини.
центр адаптації
До полтавського центру адаптації звертається більше осіб, ніж до державних установ, які ведуть облік. Але й їхні дані відрізняються від реальної цифри.
– До нас за рік звернулись 262 особи, яким хотілось їсти, не було де спати, помитись і так далі, – говорить Роман Антонович. – Але ми не шукаємо їх у місті, у нас на це немає ресурсів. Думаю, якби ми мали хоча б якийсь патруль, що їздив містом та збирав інформацію, то думаю, у нас би була інша цифра. Адже ми знаємо, що багато безпритульних живе у підвалах, на вокзалах і так далі.
До речі,
полтавські рятувальники шукають безхатьків у підвалах
До речі, таким чином ще раніше вирішили порахувати безхатьків у Житомирі. Як повідомляють у всеукраїнських ЗМІ, перепис безхатченків у них здійснюють соціальні патрулі, до яких входять правоохоронці, рятувальники, соціальні працівники, представники громадськості.
На території Полтавської області також існують соціальні патрулі, але таких функцій вони не виконують.
– Такі функції до обов’язків працівників соціального патруля не входять, – повідомила Світлана Рибалко, речниця УДСНС у Полтавській області.
Нагадаємо, що соціальні патрулі Полтавщини виїздили надавати різну допомогу в місця скупченя людей. Переважно цього потребували саме безхатьки – виміряти тиск, надати медичну допомогу, ліки чи теплий одяг.
Бездомні гріються в пункті обігріву
У Ленінському райвиконкомі Полтави повідомили, що і вони вже не реєструють безхатьків. Як пояснив Андрій Каркач, заступник голови райвиконкому з соціально-економічних питань, тепер усіх безхатьків, які до них звертаються, вони направляють до центру адаптації. Адже в цьому закладі можна отримати ширший спектр допомоги, де і ведуть облік бездомних осіб.
Незважаючи на те, що у Полтаві поки що не можуть порахувати всіх безпритульних, ситуація в місті з бездомними порівняно непогана. Тому що в деяких містах узагалі не ведуть такої реєстрації.
– Наш центр унікальний, бо надає повний комплекс послуг: у нас налагоджена робота з центрами зайнятості, паспортними столами. Тоді як у інших містах у подібних центрах можна лише переночувати, а пункт реєстрації знаходиться окремо в іншому місці. Тобто все розкидано по місту. Перевага нашого центру і в тому, що він створений не на базі державної установи. А працівники нашого центру – це переважно ті особи, які раніше самі мали такі проблеми. Узагалі, на мій погляд, ініціатива правильна. Мабуть, хочуть створити єдину базу даних безхатьків. Адже на сьогодні в Україні офіційної статистики по бездомності немає. Розцінюю цю ініціативу як бажання нашої держави дізнатись про істинну ситуацію з бездомністю. І коли в країні проведуть такий аналіз, можливо, з’являться якісь програми, які потім допоможуть вирішити проблему.
До речі, нещодавно
у Полтаві відкрили кризовий центр для жінок. Тож скоро жінки-безхатьки житимуть окремо від чоловіків.
Як проблему безхатченків вирішують за кордоном (досвід Німеччини)
– Минулого року ми їздили переймати досвід у Німеччину, – розповів керівник центру адаптації. – Там, наприклад, у місті, де населення трохи менше, ніж у Полтаві, має 5 тисяч квартир соціального значення, призначених для безхатьків. Ми дивились таку 9-поверхівку, де в однокімнатних номерах були маленька кухня, ліжко, душ. Будь-яка людина може прийти і сказати, що їй немає де жити. І їй відразу ж дадуть таку кімнату. При цьому держава виплачує такій особі 450 євро щомісяця пожиттєво, незважаючи на те, чи робитиме вона спроби десь працевлаштуватись. Для тих, кому там незручно жити, на берегах річки чи десь на окраїнах міста стоять котеджі, розраховані на двох господарів. У них – спільна кухня, але окремі кімнати. У цій державі влада розуміє, чим загрожує проблема бездомності – адже це розповсюдження інфекцій та ріст злочинності. Тож намагаються попередити виникнення таких проблем.
До теми -
Безхатьки шитимуть одяг і виготовлятимуть меблі для полтавців
Основні причини того, що люди стають бездомними
В Україні стати безхатченком дуже легко. Про це свідчать історії людей, які звертаються по допомогу до полтавського центру адаптації. У більшості причини такі:
– діти продавали житло, а своїх батьків залишали на вулиці. Самі ж виїздили за кордон;
– продавали житло, вкладали гроші у новобудови для розширення житлової площі Але будівництво зупинялось, інвестор разом із грошима вкладників десь зникав;
– сироти виходили з інтернатів, закінчували училища, і коли їм виповнювалось 23, держава припиняла їх забезпечувати. Вони ж опинялись на вулиці;
– вийшовши з місць позбавлення волі, люди опинялись на вулиці, бо в їхньому житлі вже хтось мешкав.
Історія із життя
Останній пункт списку став причиною здобуття статусу бездомних для Анатолія та Галини. Обоє вони, вийшовши з місця позбавлення волі, опинились на вулиці.
Галина та Анатолій, що втратили дах над головою, тепер сімейна пара
– Коли вийшов із в’язниці, то вже не мав свого житла, – говорить Анатолій Клєщов. – У мене був приватний будинок. Але він зник, його повністю розібрали.
У Галини Котової, тепер дружини Анатолія, схожа історія, але її на вулиці залишила власна матір.
– Моя мама продала наш будинок, сама виїхала в Дніпропетровську область. Стосунків із нею ми не підтримуємо. Коли я вийшла з в’язниці, то вже знала, що мені немає де жити.
Ця пара чекає на дитину, Галина на 5 місяці вагітності. Поки що вони обоє перебувають у центрі адаптації. Але планують орендувати власне житло. Для цього Анатолій готовий іти на будь-яку роботу, але ж тепер йому не так просто її знайти. Галина, за освітою швачка, також мріє про роботу, аби допомагати чоловіку забезпечувати сім’ю. Вони дуже вдячні працівникам центру, які прихистили їх та допомагають стати на ноги.
