Про старовинні церкви та каплиці, які вистояли в роки атеїзму або відродилися із забуття, а також про нові нещодавно збудовані храми ви, наші читачі, зможете дізнатися зі сторінок цієї рубрики.
Свято-Миколаївська церква міста Полтави
У День Святого Миколая 19 грудня Свято-Миколаївська церква у Полтаві відзначила 20 років із дня відновлення служб після майже півстолітнього забуття. Історія ж храму налічує не одне століття. Про часи заснування, історію та сьогодення Свято-Миколаївської церкви розповів настоятель Олександр Дедюхін.
Полтава розбудовувалаcя навколо пагорба, де стоїть Свято-Миколаївська церква
Пагорб, на якому стоїть Свято-Миколаївська церква, зараз називають Інститутською горою. Для Полтави це місце має історичне значення.
– Багато дослідників стверджують, що розбудова Полтави почалася з Іванової гори (неподалік Білої альтанки та Свято-Успенського собору – авт.). Проте історично підтверджено, що саме з цього місця, де зараз стоїть Свято-Миколаївська церква, розросталися перші поселення у Полтаві, – розповідає отець Олександр. – Коли був зведений перший храм на Інститутській горі у Полтаві – не відомо. Але археологічні дослідження свідчать, що перші поселення нашого міста були саме у цій частині. Зокрема, Олександр Супруненко у свої книзі «Дослідження посаду літописної Лтави» стверджує, що перше поселення було за зруйнованою зараз дзвіницею Свято-Миколаївського храму. Тут протікала річка Лтава. Усе, що від неї залишилося у наш час, – невелике джерело Марусі Чурай у підніжжя пагорба.
Так виглядала Свято-Миколаївська церква до зруйнування
Розкопки показали, що храм існував майже з тих часів, коли було прийняте християнство на Русі. На горі стояв дерев’яний храм. Сама ж гора у давні часи була трохи більшою. У середині XVII століття церкву розібрали, а на його місці збудували нову. Про неї збереглася перша письмова згадка 1669 року. Вона була невеличкою, чотирикутною.
ДОВІДКА «КОЛА» Олександр Супруненко – директор Центру охорони та досліджень пам’яток археології у Полтаві, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України. Автор близько 500 наукових праць. Активно досліджує археологічні пам’ятки нашого міста.
Наступну церкву на пагорбі збудували на старому місці у 1680-х роках коштом полтавського полковника Павла Семеновича Герцика. Ця церква простояла до 28 травня 1758 року і згоріла під час пожежі. Невдовзі на місці, де стояв старий дерев’яний храм, почалося спорудження нової мурованої церкви, яку освятили 8 травня 1774 року. За архітектурою вона була хрещатою, тетраконхового типу (згори елементи будівлі нагадують рівносторонній хрест – авт.), одноповерховою. 1784 року біля церкви збудували двоярусну дзвіницю. Через 10 років дерев’яний дах на дзвіниці та храмі замінили металевим.
Сама ж церква зазнавала перебудови та реконструкцій протягом XIX століття. 1828 року до вівтарної частини прибудували паламарню.
– Питання реконструкції храму постало через те, що існуюче приміщення не вміщало усіх парафіян. Тільки офіційно приписаних до приходу було більше чотирьох тисяч людей, – розповідає настоятель храму. – 1855 року на місці західної дільниці на кошти купця Вакуленка звели двоповерхову споруду. На першому поверсі влаштували престол Святителя Миколая, а на другому зробили престол великомученика Георгія Побідоносця. Прибудова була прямокутною, із елементами візантійської архітектури, що було характерним для церков ІІ половини ХІХ століття.
Храм-окрасу Полтави більшовики зруйнували вщент
У такому вигляді церковне подвір’я проіснувало до 1938 року. Тоді дзвіницю та основне приміщення храму XVIII століття зруйнували більшовики.
До нашого часу збереглася лише добудова 1855 року, в інтер’єрі якої залишилися сходи, що вели до Георгіївської церкви. А при вході на територію храму зліва височить недоруйнована стіна дзвіниці.
До зруйнування саме комплекс Свято-Миколаївського храму називали окрасою Полтави. Свято-Успенський собор був головним храмом міста, а ось першість за красою належала саме Свято-Миколаївській церкві. Її висота до знищення була більше тридцяти метрів, – зазначає Олександр Дедюхін.
Кілька років церква була зачинена. Богослужіння відновили із приходом нацистів 1941 року. Тоді ж силами громади зробили ремонт приміщення. Діру на тому місці, де прибудова приєднувалася до зруйнованого 1938 року храму, закрили.
– Варто зазначити, що протягом всього існування Свято-Миколаївська церква ніколи не належала до Московського патріархату. У період Великої Вітчизняної із настанням німецької окупації працювала як автокефальна. І після завершення війни функціонувала за радянської влади аж до 1953 року. До речі, на момент закриття була останньою автокефальною церквою в Україні, – говорить настоятель Свято-Миколаївського храму.
Художньо-виробничий комбінат ледь не зруйнував останнє приміщення храму
Після зняття з державної реєстрації Свято-Миколаївську церкву в Полтаві передали художньо-виробничому комбінату. Безпосередньо у приміщенні церкви розташовувалися майстерні та склади. На території з’явилися потворні споруди, які зводилися для потреб комбінату. 1993 року Свято-Миколаївський храм віддали громаді.
– Церкву повернули, бо художньо-виробничий комбінат довів приміщення майже до зруйнування і воно більше не було потрібне. Тут коїлось щось страшне. Хоча не збереглися фотографії храму на початку незалежності України, але є відео, де видно, що в деякі тріщини на стінах можна було просунути голову, – розповідає отець Олександр.
І зараз, через двадцять років після відкриття, храм потребує капітального ремонту. Ще одна шкода, яку завдали споруді за часів роботи тут художньо-виробничого комбінату, – підняття рівня землі на подвір’ї. Тепер 50-сантиметровий шар ґрунту прилягає безпосередньо до стін, що призводить до відволоження та руйнування будівлі.
З часу відновлення служіння у храмі, 19 грудня 1993 року, окрім постійної боротьби за реставрацію будівлі, протягом п’яти років парафія боролася і за проведення відправ у самій церкві.
– Дев’ять років після відкриття тут відбувалися служіння, силами вірян виконувалися певні ремонтні роботи. Проте 2002 року сталась інша подія – Свято-Миколаївську церкву, яка споконвіку належала до УПЦ Київського патріархату, намагався захопити Московський патріархат. Церква була зачинена протягом п’яти років і в цей період віряни молилися на вулиці, – розповідає Олександр Дедюхін.
Громада Свято-Миколаївської церкви збирається на творчі вечори і мріє про відбудову храму
Із 2007 року двері Свято-Миколаївського храму знову відчинені. Невелика, але затишна церква увінчана рушниками, вишитими іконами, лави встелені тканими доріжками. Вівтарну частину, де 1774 року був прохід до церкви, прикрашає іконостас.
– Громада весь час веде активне життя. Найяскравішою подією для нас є Різдво. Бо на це свято тільки від нашої церкви два-три гурти колядників ходять містом. Щороку нас чекають і люди запрошують заздалегідь. Саме у Свято-Миколаївському храмі проводилися перші вечори пам’яті Паїсія Величковського. Це вже зараз на урочистості з цього приводі приїжджає патріарх Філарет до Свято-Успенського собору. На вечорах духовного пісноспіву ми зустрічаємо хори з усієї області. Відбуваються вечори духовної поезії та інші, – розповідає настоятель храму.
Під час служби. Отець Олександр вцентрі
На найбільші свята у храмі збираються до 300 осіб. Це максимальна кількість, яку нинішнє приміщення може вмістити. Загалом же в парафії близько 100 людей, які приходять постійно. Свято-Миколаївська церква – єдиний храм у Полтаві, де відбуваються служби вночі на Різдво та на Новий рік. Хоча Новий рік – не релігійне свято, але, за словами отця Олександра, давня церковна традиція – давати людям якусь альтернативу.
– Наприклад, на Івана Купала відбувалися не досить гарні речі, а церква встановила цього дня суворий піст і молитву. Так само ми пропонуємо зустріти Новий рік з молитвою, – зазначив священик.
Крім різноманітних заходів, громада Свято-Миколаївської церкви бере активну участь у розробці концепцції розвитку храму. Сюди ж входить і план майбутньої відбудови усього храмового ансамблю. І не зважаючи на те, що усі плани та схеми поки на папері, над Полтавою згодом може височіти одна з найкрасивіших церков міста.
