Фото Андрія Іванова
Сьогодні на площі біля Полтавської облдержадміністрації зустрічали близько 30 бійців, які повернулись із зони неоголошеної війни. Для цього всі зустрічаючі, а їх було більше сотні, зробили живий коридор.
Серед присутніх – батьки, дружини, сестри, брати, куми вояків і просто небайдуже населення, яке прийшло привітати героїв та їхніх рідних. З собою принесли квіти та державні стяги.
Серед всіх зустрічаючих помітне хвилювання на обличчі молодої жінки, яка тримає в руках червоні троянди.
– Сьогодні я зустрічаю свого рідного старшого 35-річного брата Василя, – розповідає Ніна з Головача. – Його не було з нами рік. Найдовше, що він не виходив на зв'язок, – три дні. Він нам дуже багато розповідав, навіть того, що неможна було. Часто висловлював вдячність волонтерам, говорив, аби не вони, то хтозна, що з ними було б. Вдома на Василя чекають його діточки 9 та 13 років, а ще мама.
Як тільки бійці ступили на полтавську землю, рідні та друзі побігли їх обнімати. У багатьох чоловіків на обличчі – посмішка, у їхніх дружин, матерів чи сестер – сльози радості.
Після кількох хвилин побачень з найріднішими, вояків кличуть у стрій до сцени. Для них лунають пісні, їх вітають представники міської та обласної влади. Вони вдячні за урочистості, але часом повертають голови у бік, де стоять їхні рідні. Помітно, що їм хочеться якомога швидше знову їх обійняти і порозмовляти.
В цей час зі сцени оголошують, що їхньому командиру Олегу Громадському вручають посвідчення радника голови Полтавської облдержадміністрації.
Командир Олег Громадський (в центрі)
– Це для мене несподіванка, – зізнається згодом журналістам Олег Громадський. – Представнки обласної влади приїздили до нас неодноразово, бачили як у нас налагоджений побут, злагоджений підрозділ, як відбувається бойова підготовка. Вони, мабуть, побачили результати моєї праці й тому вирішили запропонувати мені стати радником, аби давав поради як далі розвивати нашу українську армію. Нині я радий, що мої хлопці повернулись додому живі та здорові, але в той же час сумно – у мене то не буде вже таких спеціалістів.
Демобілізованим чоловікам радять змиритись з тим, що вони повернулись, а дехто з їхніх побратимів продовжує захищати Вітчизну на Сході країни.
– Спасибі, що не злякались, за ваш патріотизм, за те, що стояли там, де не можна було фактично вистояти. Бажаю, щоб синдром «атошний» минув якнайшвидше. Зануртесь в сімейне життя. Буде тяжко, що вони там (про побратимів, – автор), а ви уже тут. Але таке життя, ви повністю виконали свій обов’язок перед державою. Прохання до вас – не полишайте громадське життя: ідіть в сільську, обласну чи міську ради, – порекомендував голова Полтавської обласної ради Петро Ворона, який також був у зоні АТО.
Своїми планами на найближче майбутнє поділились і самі бійці:
– Хочу спочатку навідати своїх батьків. Потім повернусь на роботу, – говорить Олександр Лукаш, який до мобілізаціх працював машиніст тепловоза.
– Хочу влаштуватись знову на роботу, щоб забеспечити всім необхідним своїх дітей та дружину, – відповідає Сергій Минка.
Полтавцям, яких чекає в майбутньому мобілізація, а також їхнім рідним, порекомендували:
– Рідня нехай чекай, а хлопці служать. І все. Потрібно вмикати голову і все буде добре. У мене не було не «двохсотих», не «трьохсотих». Я цього досяг за рік, – похвалився Сергій Яковенко, який не міг в той момент відірватись від обіймів своєї дружини.
Після урочистостей демобілізовані забрали з автобуса свої речі й відправились знову в дорогу, але цього разу – додому.
До речі, минулого тижня додому повернулися бійці батальйону «Полтава»
