Михайло Шабля загинув під Семигір’ям у Донецькій області. Фото Андрія Іванова
20 березня мешканці Ковалівки пришли до батьківської хати Михайла Шаблі, аби віддати шану полеглому герою.
28-річний старший лейтенант розвідувальної роти 30-ї окремої моторизованої бригади загинув 16 березня, коли повертався із завдання. Автомобіль, в якому знаходився він та ще троє бійців, підірвався на фугасі. Михайло Шабля і старший сержант Сергій Колесніченко загинули на місці, двоє бійців отримали поранення і контузію.
Кілька бійців із роти, де служив Михайло, приїхали попрощатися із ним у Ковалівку.
– Ми з Михайлом служили в одній бригаді, жили в одній кімнаті, служили разом. Разом виходили із таких ситуацій, із яких не можна було вийти живими. Але ось, прийшов час, – розповідає його товариш по службі Юрій.
Михайло із товаришами отримав бойове хрещення у зоні АТО на Савур Могилі 3 серпня. До цього охороняв кордон України при виїзді з Криму.
Побратими розповідають, що Михайло відрізнився і під час наступу в дебальцівському напрямку: він першим зайшов у населений пункт Логвиново і закріпився на позиції. За два тижні до загибелі за мужність, проявлену в бою, командування представило бійця на отримання ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Стати військовим Михайло мріяв зі школи. Говорив, що хоче піти слідами старшого брата. Капітан Іван Шабля, старший за свого брата на чотири роки, у зоні АТО кілька місяців воював у складі 25 аеромобільної бригади.
– Я пішов служити в училище зв’язку в Полтаві, а він сказав, що буде як брат. Вступив через три роки. Потім почав служити у 30-й окремій моторизованій бригаді. Пізніше і я туди прийшов на підвищення, разом прослужили три роки. Так склалося, що я повернувся у десантні війська, – розповідає Іван, брат загиблого. – Яким він був, для мене він був ідеальним.
Іван Шабля у жовтні повернувся на батьківщину. Тепер говорить, що його обов’язок перед братом виховати Михайлову трирічну донечку.
Михайло Шабля, за словами бойового товариша Віталія, був офіцером з великої літери, тих, хто завжди прийде на допомогу. Був людиною веселою і справедливою, ніколи не боявся нікому казати правду в очі.
– Ми свій вибір зробили 12 років тому, коли склали присягу на вірність українському народові, – так говорив герой своїм товаришам.
До теми: Життя після демобілізації: як зустрічатимуть військових у Полтавській області
