Поїздка до Криму вийшла спонтанною і робочою лише наполовину. Вона була пов’язана більше з моїм особистим життям.
Жила я у родичів. Вони мешкають у Севастополі, тримають базу відпочинку в смт Кача, яке за 30 км від «міста російської слави», на чому вони почали наголошувати ще з перших днів мого перебування на півострові. Саме про ці два населених пункти і їхніх жителів йтиме далі мова.
Севастополь
Перший тиждень я жила в Севастополі безпосередньо з ріднею, а з середини травня і по 21 липня – в Качі, на їхній базі відпочинку, де допомагала їм і намагалась вирішити особисті питання, через які власне і поїхала на півострів.
Кача
Робити порівняння, як було в Киму, коли він входив до складу України, і як стало тепер, не можу, оскільки бувала в ньому лише в дитинстві, мало бачила і мало пам’ятаю. Єдине, що відклалось в моїй голові з тих часів: море, гори і російська мова серед місцевого населення. До слова, і в Російській Федерації я також ніколи не була. Тому буду описувати лише те, що побачила нині.
Дорога
Добиралась до Криму потягом, а потім – автотранспортом. На Полтаві-Південній сіла на потяг «Кременчук-Новоолексіївка» (через Харків, Запоріжжя та Мелітополь). Квиток тоді обійшовся мені в 170 гривень. Кінцева станція – Новоолексіївка Херсонської області, де вже на таких як я пасажирів «чатують» таксисти. Вони за 1000 рублів (на той час 400 гривень) провезуть вас через кордони (український та російський) і домчать до Сімферополя. До речі, не всі беруть у гривнях, здебільшого просять рублі. Обміняти гривні на цю валюту можна і під час подорожі – в потязі ходять міняйли. Заходять до вагонів вони або в Люботині, або в самому Харкові. А от в Криму гривні ви вже навряд чи знайдете де обміняти.
Існує й інший варіант проїзду. З тими ж таксистами доїхати до українського кордону за 100 гривень і пройти кордони самостійно. З українського до російського відстань – близько 3-4 км. Буферну зону можна подолати як пішки, так само і автотранспортом: таксисти можуть вас підібрати і підвезти до сусіднього кордону за 10 гривень. А вже за російським кордоном – знову сісти до таксистів, які там стоятимуть, щоправда, ціну вони пропонують різну. Кому – 400 рублів, а кому – і 800 рублів (якщо ви вперше їдете, не знаєте такси, то з вас можуть здерти більше). Також від російського кордону ходять рейсові автобуси до Джанкоя та Сімферополя, а звідти вже – на трамвай, електричку, маршрутку – все залежить від того, в який бік потрібно їхати.
Кордони
Люди пройшли обидва кордони пішки. Їх агітує їхати на Сімферополь місцевий таксист.
На українському кордоні забирають паспорти, а потім повертають. На сусідньому кордоні потрібно заповнити міграційну анкету (половину якої у вас заберуть відразу під час паспортного контролю, іншу – вже на зворотному шляху). Перетнути кордон можна як по українському паспорту, так і по закордонному. Дозволяється українцю(ці) перебувати в Криму максимум 3 місяці, але після цього терміну, дехто з’їздить на пункт пропуску і проходить його заново. Говорять, що таксисти на цьому також заробляють: набирають групу людей і везуть на кордон для відміток, потім – у зворотному напрямку.
Час на поїздку з Новоолексіївки до Сімферополя (включаючи перетин кордонів) може затягтися від 3 до 5 годин, в залежності від того, які черги та як швидко пропускають.
Знайомство з «оновленим» Кримом
Їдучи на півострів, мені дуже хотілося знайти факти, які свідчили б, що «Крим – це Україна». Таку я поставила собі ціль. Чи здійснились мої сподівання – вирішуйте самі після того, як опишу і покажу, що вдалось побачити і зафіксувати. Але зважайте на те, де саме я жила. Окрім Севастополя та його околиць, проїздом була лише в Алупці, Форосі, Саках та Чорноморську.
Ліричний відступ: перше, що мене вразило, ще як тільки в’їхала в Сімферополь, а потім Севастополь й далі – нашестя прапорів. Я розуміла, що в Криму майорітимуть «триколори», але що їх буде так багато, – ні. Російські стяги височіли на багатьох багатоповерхівках та приватних оселях (дивіться попередній мій пост). Чесно кажучи, мені від цього стало неприємно і трохи навіть моторошно.
Та все ж продовжу про українське на півострові, точніше, про те, що ще залишилось:
- Дорожні знаки з топонімами українською мовою (назвами населених пунктів).
- Мережі українських супермаркетів (але в основному з російськими товарами).Також деякі громадські заклади містять написи українською, а ще ціни та штрафи де-не-де залишились у гривнях.
- Вишиванка (футболка з набитою вишивкою) серед сувенірних товарів, щоправда явище дуже рідкісне.
- У розмові жителів інколи можна почути слова на український маневр. Типу: «Прівєт, Галя! Сто лєт тєбя нє БАЧІЛА».
- Вуличні музиканти виконують пісні українських гуртів (але знову ж таки – російською).
Та навіть українські народні пісні вдалось почути, проходячи повз один кафетерій в Качі. Українську естраду транслюють російські музичні канали.
- Українські товари на полицях кримських магазинів та напівукраїнські чеки (детальніше про це читайте вже в наступних блогах).
Звісно, читачі-критики можуть мені дорікнути, сказавши, що всі ці факти "висмоктані з пальця". Нехай це все дрібнички, але вони неабияк радують душу українки, якій складно змиритись, що Кримом володіє інша держава.
А взагалі, останні сліди, що тут раніше була Україна, поступово "змітають". Для прикладу: "укртелекомівська" база відпочинку стала називатись "Солнышко", а мережа супермаркетів "АТБ" влітку отримала назву "ПУД" (хоча асортимент і розміщення товарів схожі).
Перша світлина зроблена в травні, друга – в липні.
