Збираючись на роботу за кордон, я розуміла, що доведеться працювати багато фізично. Налаштовувала себе на це протягом тривалого часу. Вважала, що готова до всього, що це триватиме максимум півроку і я все витримаю. Мовляв, всі якось працюють і я зможу. Приїхавши ж на місце роботи і пропрацювавши перші кілька днів, зрозуміла, що реалії перевершили мої очікування та побоювання.
Нагадаю, що з середини березня я працюю в Польщі не за фахом.
Працівники полтавської фірми, через яку я влаштовувалась на роботу за кордоном, говорили, що їм шкода дівчат, які їдуть батрачити. Але, мовляв, раз вирішила, то так і бути, пообіцявши, що це не буде робота, пов’язана з м’ясом, а підберуть найкраще з того, що буває.
Про обіцяне й очікуване
Коли були готові всі документи, мені запропонували вакансію на складі однієї з польських мереж продуктів харчування. З розповіді посередників я уявляла свою вакансію так: у мене буде візочок, як у супермаркеті, куди я складатиму йогурти, необхідну кількість, і везтиму викладати їх на полиці. Робочий день – 8-12 годин, 6 робочих днів на тиждень. Оплата – 8 злотих за годину. Така вакансія мене задовольнила, і я погодилась. Єдине, що трохи лякало, – температура повітря на складі з "молочкою" – до мінус 1, оскільки я холод не дуже витримую, а перебувати там необхідно до 12 годин на добу. Та все ж погодилась, оскільки сама суть роботи задовольняла, здавалась мені набагато кращим варіантом, ніж пахати десь на полі. Спецодяг мали видати, житло надавали, щоправда, не безкоштовно. У фірмі сказали, що вони раніше нікого не працевлаштовували на цей склад, то ж буду першопроходцем у них. За місцем роботи мені потрібно було з’явитись через тиждень від моменту, коли погодилась на вакансію. Їхати сказали в місто Блоні, що за 27 кілометрів від Варшави. Добиратись – самостійно.
Як згодом з’ясувалось, у Блоні розташований не сам склад, а польська агенція, яка влаштовує на роботу здебільшого українців. Там я і мені подібні підписали договір, пройшли медогляд (2-хвилинну розмову з лікарем, який запитував: чим хворіли), за що, як стало відомо пізніше, з нас мають вирахувати згодом із заробітної плати, оскільки лікар нам відкрив медичну книжку. У польській агенції мені особисто про це не говорили, про це повідали інші українці, які вже працюють на цьому складі кілька місяців. І за форму (комбінезон, толстовку, камізельку та взуття), з їхніх слів, також вирахують, але не з першої з/п, а чи то з третьої, чи то з останньої. Так воно чи ні, дізнаюсь, мабуть, трохи пізніше.
Після підписання договору і видачі спецодягу працівники агенції викликали мені й іншим новенький мікроавтобус, який мав нас доставити до гуртожитку. А наступного дня ми мали о 7.30, вдягнуті вже у спецформу, чекати на бус, який відвезе нас на склад.
Трішки про житло
Поселили нас у великий двоповерховий будинок, де багато кімнат, дві ванні та одна кухня. Розташований він у селі Kaski, що поруч із містом Тересін, де, власне, й наш склад, від Варшави теж недалеко. Українці, які довше живуть в цьому будинку і працюють на нашому складі, сказали при зустрічі: «Хлопці й дівчата, ви потрапили в Казку. В прямому сенсі чи ні, я вже опишу згодом.
Живе в будинку нас близько 25 осіб, у кімнаті – по 3-4 особи, лише дві пари живуть в окремих кімнатах, їм пощастило. Коротко кажучи, живемо в гуртожитку, але з доволі непоганим ремонтом. У нас в кімнаті на 4 свій маленький холодильник та плазма, говорять сусіди, що нам теж пощастило. А от іншу частину новачків поселили в інший будинок, де, з їхніх слів, бігають таргани, а ще вони змушені користуватись засмальцьованими подушками з ковдрами.
З нашої з/п вираховуватимуть за житло щомісяця по 350 злотих, це десь 2,5 тисячі гривень. Говорять, що насправді житло з людини коштує 500 злотих, але наша агенція виділяє по 150 злотих на кожного працівника.
По реалії вакансії
А тепер про те, що мене шокувало в перші дні праці, які в поляків називались «школєнієм», тобто стажування/навчання.
Перший день нам годин чотири проводили лекції з охорони праці. Спочатку роздали тести із завданнями на кмітливість, самі ж всі відповіді й підказали). Разом з нами у залі була група поляків, вони теж новачки, але влаштовані іншою агенцією. Лектор стояв біля їхнього столу, розповідав фактично все їм, звісно, виключно польською. Готуючись до поїздки, більшість вчила повсякденні слова та вирази по розмовнику. Тож ми, власне, і хотіли щось зрозуміти, але нам будо дуже погано все чути. Єдине, що ми зрозуміли і розчули, – це те, про що йшлось: про шляхи евакуації та дії при пожежі й травматизмі. Більше нічого. Уже тоді я відчула перші нотки приниження на чужині таким ставленням лектора.
Після цього чоловіка прийшла жінка, яка відповідає за охорону. Вона стала біля нашого столу і розмовляла теж польською, але повільніше, завдяки чому ми зрозуміли відсотків 80. Розповідала про те, що виносити з складу нічого не можна, що періодично нас можуть обшукувати. Якщо вирішимо занести свої речі, типу губної помади, ручки…, то потрібно їх обов’язково на пункті перепустки обклеїти спеціальною наклейкою.
Реалії щодо вакансії
Після лекції з охорони праці нас повели безпосередньо на один зі складів, де я побачила «возик», з яким всім нам доводиться нині щодня працювати. То був далеко не той возик з супермаркетів, який я собі уявляла, тобто про який мені розповідали у Полтаві у фірмі, що допомогла сюди потрапити. Це була «електрична рокла», яка пересуває величезні піддони з товарами. А я думала, що возиком, який пересувається на колесах, буду перевозити трішки йогуртів і викладатиму їх на полиці. Я намагалась прояснити собі в голові – чи то я не правильно зрозуміла, чи то мені так описали мою вакансію. Уявіть, яка я була шокована. Адже, побачивши ці електричні рокли, я зрозуміла, що повинна працювати фактично вантажником, хоча в них ця вакансія називається "магазінер". І це я тоді, ще не здогадувалась, що бувають рокли й ручні (про це в наступному блозі) Та, судячи з виразу обличчя інших дівчат, не одна я була здивована. Хлопці, які були серед нас, дивились на все це більш спокійно, навіть із захопленням.
Електрична рокла. Фото mikro-f.com.ua
Уже тоді мені хотілось забити на все, скласти речі і поїхати додому. Але все-таки тоді я змогла себе переконати, що варто спробувати спочатку, а тоді рубати дрова. І якщо зриватись, то просто на іншу роботу, а не додому, адже для чогось і чомусь приїхали до Польщі.
Іспит на права
Далі нам показали, як ними («вузиками») управляти і ми мали спробувати самі. Спочатку – проїхати вперед і назад, а далі – обминати піддони, так сказати об’їхати їх «вісімкою». Коли це показував наш «керовнік», здавалось все елементарним, та коли самостійно спробувала, зрозуміла, що цьому мені ще вчитись і вчитись. Ті, у кого не виходило з першої спроби, повинні були пробувати до успішного результату. Я потрапила у трійку тих, хто найдовше складав такий іспит того дня. Та після кількох спроб мені це таки вдалось. Щоб далі керувати «вузиком» на роботі, потрібно було отримати спеціальні права. Нам їх видали за кілька днів.
Мої права на "вузик"
Після отримання прав нам видали «айфоби» – ключі до «вузиків», тобто «електричної рокли», а також «джепи» – такі собі браслети на кисть руки, на які чіпляються маленькі комп’ютери, якими потрібно сканувати штрих-коди.
Про роботу
Під час першої зустрічі з нашим безпосереднім шефом, називатиму його поки що містер Пше…(так як ще тут працюю), розповів нам, що робота на продуктовому складі – це наша основна праця. Бувають дні, коли на ньому немає роботи, але, мовляв, не біда, є альтернатива – інший склад, де ми можемо відпрацьовувати пакувальниками акційних товарів. Там робота легша, але менш оплачувана. Ми сприйняли це позитивно, оскільки це краще, а ніж протирати штани в такі дні, адже приїхали заробляти. Та згодом вважали вже дещо по-іншому. Про це трохи згодом.
Продуктова мережа «Т…», тобто основна наша робота, має холодний і теплий склади. Мене і всіх новобранців, яких взяли 17 березня на роботу, призначили на холодний. Поділили нас на дві групи. Одна група працює тиждень в нічну зміну, інша – в ранкову, наступного тижня – навпаки. Нічна починається о 22.30 і завершується, або о 5.45, або о 6.00, або о 6.15. Дивлячись, яка кількість поставленого товару. Ранкова починається о 6.00 і триває до 14.00, або 15, або 16 (тобто, доки товар не розвеземо). На теплому буває ще і третя зміна, денна, яка триває з 14.00 по 22.00. Перерва – півгодини, можна брати будь-коли.
Життя в штрих-коді
Запізнюватись з перерви не можна, адже заходиш на склад і виходиш через сканер, в який просвічуєш особистий штрих-код. Тут взагалі ми живемо по штрих-коду. На точці перепустки – один штрих-код світиш, на самому складі (в тому числі, коли йдеш на перерву) – інший, щоб отримати їжу в їдальні – третій. На складі-підзаробітку – четвертий. Окрім того, ще потрібно логінити й «айфоби» (ключі до «вузиків»), ще до початку зміни.
Харчування
До речі, про харчування. Оскільки ми працюємо на холодному складі, нас один раз на зміну безкоштовно годують. Дають першу і другу страву у великих об’ємах. Спочатку ці порції здавались мені величезними, з’їдала я одну третю. Та коли вже почала працювати на повну, моїх тарілках почало залишатись все менше, оскільки затрачається під час такої роботи чимало енергії. Чай в пакетах із лимоном, молоко та кава – також безкоштовно і безлімітно. На теплому складі ж лише чай, молоко та кава, обід не дають.
Дисципліна і пунктуальність
Те, як працівники входять безпосередньо в склад, нагадує мені особисто, "кіпіш" рятувальників, які отримали сигнал про пожежу. Для прикладу ранкова зміна: коли наближається 6.00, всі починають бігти до пропускних сканерів логінитись (тобто відзначитись, що почали роботу). Потім забігають в склад, де припарковані «вузики», і починають їх розбирати. Всі стараються вибрати найкращий, більш новий і з зарядженою батареєю. Оскільки старенькі їздять повільніше, а тут кожна хвилина дорога, бо чим більше зробиш, тим більше і отримаєш. На заміну батареї втрачаєш до 5 хвилин. До того ж самій жінці це зробити складно, мусиш когось ще знайти з чоловіків, аби погодились допомогли.
Також за цей час ти можеш втратити шанс взяти піддон з хорошим товаром, який швидше розходиться.
Холодний склад поділений на кілька секторів: +1 (молочка), +1, +10 та +12. Дівчата в основному на -1..+1, де молочка, бо там легші товари, але не всі (про це трішки пізніше). Тож, вхопивши возика, всі біжать до товару, і починається щось схоже на полювання – кожен намагається вхопити найкращі піддони. Далі вбиваєш у ручному комп’ютері «штрефу», ряд, на який потрібно розвести свій товар, і рухаєшся вперед. В ряду стоять «ролети» з штриф-кодами, пікуєш код комп’ютером, і тобі вибиває кількість, яку ти маєш перекласти з свого піддону на цей ролет. Для користування таким комп’ютером потрібно було вивчити чимало комбінацій, зрозуміти, в яких ситуаціях їх застосовувати. Тобто робота і фізична, і розумова.
Все потрібно робити дуже швидко, по-перше для виконання норми, по-друге, аби не замерзнути. Щоб отримати обіцяних 8 злотих за годину, потрібно розвести мінімум 800 картонів (в одному картоні може бути 6-12 пластикових стаканів з йогуртами, сметаною). Це у хорошому випадку (про гірший опишу згодом). Якщо робиш 1000 картонів – уже 9 злотих. А не робиш норми, то 7,5 злотих за годину. Але це за наявності довідки резидента України, якщо такої не привіз, платитимуть менше, бо полякам тоді типу більший податок за нас доводиться платити.
Мабуть, поки що на цьому зупинюсь, аби ви, дорогі читачі, переварили вище описане мною. У наступному блозі опишу, як ми приступили до роботи, з чим зіткнулись і що шокувало; про плюси та мінуси такої праці. Також в одному з наступних блогів розкажу про ставлення поляків до українців, чи існує мовний бар’єр, чи варто вірити українцям, які працюють на одній з вами роботі, але працевлаштувались раніше; про ціни, чи окупляться мої витрати та багато іншого. Усі подробиці читайте на сайті «Коло» незабаром.
