Вдало пофарбували лише знак на в’їзді до Полтави, решту «розфарбовок» вважала дитячими іграми. А коли кмітлива молодь ще й почала збирати кошти на цю фарбу…
Сьогодні ж, проїжджаючи на таксі повз Каштанову алею, побачила «десант» працівників у жовтогарячих жилетках, який замальовував жовто-блакитний паркан у чорний колір. Вірите – стиснулося серце. Коли поверталася назад через годину, половина жовто-блакитного паркану уже стала чорною. Підійшла до бригада з фарбою, які стояли поодаль.
-Це ви зафарбували паркан?
-Ні, не ми.
-Але ж у вас у руках чорна фарба!
-Ми – з комунального підприємства «Х», фарбуємо чорним по чорному свої 80 прольотів паркану, а жовто-блакитне зафарбувала інша комунальна установа. Інший бік паркану фарбує комунальне підприємство «Y», але Ви праві, фарбу нам видавали з однієї автівки...
Не буду розбиратися, з якої літери починається назва КП, яке отримало згори команду зафарбувати жовто-блакитне. І не важливо, що паркан той не дуже й потребував фарби – патріотична покраска з минулого року добре трималася. І байдуже, що жовто-блакитне зафарбовували чорним, навіть не сірим, і навіть не салатовим.
Важливо, що усім байдуже. Награлися. Звикли. Згас патріотизм. А хтось цього і чекав, щоб замалювати наш прапор.
