Юрій Андрухович є чи не найвідомішим сучасним українським письменником. Він постійно у подорожах, в музичних чи літературних турне, на стипендіях, викладанні в Берліні. Складається враження, що ця людина взагалі не знає спокою і постійно експериментує як з географією довкола себе, так і з мистецтвом.
Письменник так багато подорожував, що свого часу у нього виникло бажання написати мемуари про всі ті міста, які за різних обставин йому доводилося відвідати. Концепцію обрав доволі просту – впорядкувати цей список за алфавітом так, щоби кожна літера (за рідкісними винятками) отримала свою порцію топографії.
Юрій Андрухович (фото – theinsider.ua)
Все закрутилося довкола одиниць: міст назбиралося 111, передмову автор писав 11.01.2011 року, а світ збірка побачила у 11 листопада об 11:00. І коштувала на той час 111 гривень.
Опублікувало мемуари молоде, але вже доволі потужне видавництво «Meridian Czernowitz».
У самій книзі (до речі, це найбільший за обсягом художній твір автора) читач подорожує разом з Андруховичем десятками країн по великих мегаполісах (Москва, Берлін, Нью-Йорк), так і по містах та містечках. У перелік потрапила і наша Полтава. Автор був тут у жовтні 2007 року, коли разом з колегами Сергієм Жаданом та Любком Дерешем презентували збірку «Трициліндровий двигун любові».
Різним містам, в залежності від ставлення і перебування у них Юрія Ігоровича, дістається різна кількість сторінок. Наприклад, історії про Львів та Москву, де Андрухович отримував вищу освіту, мають багато розділів, а менші пункти, куди автор потрапляв на кілька годин, взагалі ледь перевищують одну-дві сторінки.
Книга (фото – cytrusova.livejournal.com)
Окрім подорожі географічної, книгу можна розглядати як своєрідну машину часу. Адже перед кожним своїм есеєм про місто Андрухович проставив і рік, коли він там побував. Розташовані за алфавітом, а не в хронологічній послідовності, ці історії кидають читача то в 60-і, то на початок ХХІ століття, а то в час перед здобуттям Україною незалежності.
Від «Лексикону інтимних міст» не варто чекати достовірності географічних довідників. Перш за все це мемуари письменника, який живе у русі, і перш за все тексти звернуті на емоції, відчуття, спогади і переживання самого письменника, а не опис того, що його в цей час оточує. Хоча на сторінках роману можна побачити багатьох людей, відомих і невідомих, які супроводжували (і супроводжують) Андруховича протягом його життя.
Найкращий есей, як на мене, про Львів. Письменник розповідає сюжети різних романів, які можна написати про це місто. Шкода тільки, що вони назавжди залишаться тільки частинками есе – було б цікаво їх прочитати як окремі книги.
До речі, три місяці тому через «Лексикон…» стався скандал. Новопризначений міністр культури В’ячеслав Кириленко розповів журналістам, що ледве завершив читати цю книгу через фривольність тексту. І зазначив, що він проти того, аби його дочка читала книги з ненормативною лексикою. Відразу після цих слів представники сучасної культури почали критикувати міністра.
В'ячеслав Кириленко (фото – rian.com.ua)
Особисто я цю більшу частину цієї книги прочитав у Литві і вона дивовижно врівноважувала стан подорожі, який був ззовні, із відчуттям мандрівки, яке передавав текст.
Цитата: «Напевно, це важливо: перш ніж рушаєш у лабіринти чужого й нового міста, посидіти з годинку над його мапою. Засвоїти цю форму, контури, обриси, тіло, серце, природу».
