«Вихідні з книгою»: читаємо «Пристрасті по Лейбовіцу» Волтера Міллера-мол.

7 лютого 2015 о 10:001020 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 «Вихідні з книгою»: читаємо «Пристрасті по Лейбовіцу» Волтера Міллера-мол.
Історія – штука циклічна. Але скільки разів вона має повторитися, щоб ми нарешті зрозуміли її натяк?

Волтер Міллер-мл. (фото – libellus-libellus.fr)

Американець Волтер Міллер-мол. створив один з кращих постапокаліптичних творів. До написання книги свого життя – роману «Пристрасті по Лейбовіцу» – чоловік був відомий як продуктивний автор науково-фантастичних оповідань.

В принципі і цей роман Міллера (єдиний за письменницьку кар’єру американця) є збіркою з трьох великих оповідань, в яких Волтер намагався показати майбутнє, що чекає на людство. Картина не надто втішна.

Обкладинка книги (фото – sorrytelevision.wordpress.com)

За сюжетом, у ХХ столітті (книга вийшла друком у 1960 році) людство майже знищило себе ядерною війною, яку ті, що вижили, назвали Вогненним Потопом. Це викликало таку ненависть людей до всього розумного, що вони повбивали тих, хто бодай трохи володів грамотністю. Так сталося Спрощення.

Інженер-електик Айзек Едвард Лейбовіц пережив цю катастрофу. Він став католиком і заснував свій орден, монахи якого збирали вцілілі книги, переписували їх і запам’ятовували, щоб знання людства не зникли назавжди. Проте Лейбовіца впіймав розлючений натовп «спрощених» людей і повісив. Але монахи його ордену залишилися вірними справі колишнього інженера.

Це історія, яка потроху постає перед читачем. Він жодного разу в тексті не познайомиться з Лейбовіцом, оскільки події відбуваються через сотні років після Вогненного Потопу. Кожне оповідання показує людство з різницею у шість століть.

У 26 столітті молодий послушник Френсіс бачить мандрівника, якого приймає за засновника свого ордену. Той показує йому на сховок, у якому знаходяться нібито речі Лейбовіца. Голова монастиря наказує закрити сховок…

За шість століть після того, у 3174 року вчений Тон Тадео вирушає до абатства Ордену святого Лейбовіца, щоб попрацювати зі збереженими важливими книгами. Тут він бачить, що один з монахів сконструював динамомашину (електричний генератор), від якого світиться винайдена лампа…

Ілюстрація до книги (фото – theporporbooksblog.blogspot.com)

І ще через шість століть, у 3781 році людство знову винайшло ядерну зброю і вже частково має колонії поза планетою Земля. Дві найбільші держави – Азійська і Атлантична Конфедерація – десятиліттями ведуть «холодну війну». Абат Ордену святого Лейбовіца, де тепер накопичується все знання людства, вирішує відіслати монахів до колоній, адже незабаром світ може знову охопити Вогненний Потоп…

Ілюстрація до роману (фото – peterthorpe.net)

Відчутно, що книга писалася в передчутті ядерної війни між СРСР і США наприкінці 50-х років ХХ століття. Але роман є пересторогою для людства і показує, що може чекати на, здавалося б, розвинуту цивілізацію.

Варто зазначити, що під час Другої світової війни Уолтер Міллер-мол. приймав участь у бомбардуванні католицького монастиря в Італії. Під цим враженням через 10 років він і написав перше оповідання, з якого почався цей роман.

Після «Пристрастей по Лейбовіцу» фантаст не видав жодного твору. Навіть оповідання. Але писав. Продовження роману – «Святий Лейбовіц і Жінка Дикий Кінь» – доробляв письменник Террі Біссон на основі 600-сторінкового рукопису Міллера. Сам Волтер у 1996 році покінчив життя самогубством.

Цитата: «Вони співали, піднімаючи дітей на корабель. Вони співали старі космічні гімни та по одному підсаджували дітей на трап, передаючи їх в руки сестер. Вони співали від усієї душі, щоб малюки не боялися. Коли горизонт набряк і вибухнув, спів припинився. Остання дитина попрямувала у корабель».