Пані Марина завітала у редакцію «Кола» в ексклюзивній вишиванці, на якій відтворений автентичний, старовинний традиційний уманський візерунок (письменниця живе і працює в Умані). За чашкою ранкової кави авторка циклу знаменитої книжки для підлітків «Русалонька із 7-В» легко і невимушено розповідала про першу в житті прогулянку Полтавою, власну творчість та про те, що доводиться терпіти коханому чоловіку заради хобі творчої, талановитої дружини: дослідження дитинства відомих письменників.
Полтавська Біла альтанка – ілюзія моря
– Пані Марино, Ви у Полтаві з дводенним творчим візитом. Вперше у місті?
– Так, я вперше побувала у цьому дивовижному місті. Дякуючи славним бібліотекарям і друзям, які запросили мене в Полтаву, побачила місто трішки. Воно справило на мене величезне враження, і їх мені вистачить надовго. Пройшлася старою частиною міста, біля садиби Івана Котляревського. На малюнках і фотографіях бачила цей музей, але ніколи не була. І хоча пора була уже досить пізня для робочого часу, мені вдалося побувати всередині. Мені показали кожну комірчину в музеї, повітки, комори. Дуже цікавий був погляд жінки, яка представила мені музей. Оскільки вона не екскурсовод, розповідала досить оригінально: тут балки так клалися, мазали так… Говорю жінці, мовляв, у вас будівельник живе. А вона усміхається: так скільки я хат перемазала, моя мама була першою на село робітницею. Мене ця неординарна екскурсія так зацікавила, що я сподіваюся приїхали ще до Полтави, подивитися знову на місто. Ще мені показували арку (Білу альтанку). Враження від побаченого шалене. Це був вечір, вогнів сяяло ще мало, в цьому була якась принада. Грав саксофоніст, була така собі повна ілюзія моря. Також шикарний краєвид на церкву. Дуже сподобалося прогулюватися нічною Полтавою. Цікаво бачити поряд сучасні будинки і старенькі хатки з віконницями. Точнісінько так, як малювали на картинках полтавські хатки! Дуже сподобалася каштанова алея. Не знаю, чому Київ славиться каштанами, адже у Полтаві вони чудесні! Таких пишних дерев, як у Полтаві, я у столиці не бачила. Виходить, Полтава – місто каштанів.
Досліджує дитинство відомих письменників
– Ви не лише письменник, а й художник-ілюстратор, створили ряд книжок-розмальовок...
– Не можу сказати, що я художник. Але з дитинства люблю малювати, і деякі книжки, в тому числі свої, ілюструю власними малюнками. Книга «Райдуга в решеті», яку я презентувала у Полтаві, теж проілюстрована моїми малюнками. Це книжка про дитинство Павла Тичини, Надії Соровцової, Василя Симоненка, Василя Стуса та Ірини Жиленко. В книзі – не фантазії. Наприклад, якщо Василь Стус, то хто найкраще знає про його дитинство? Його старша сестра Марія. З нею я особисто зустрічалася у Донецьку, і по телефону багато розмовляли. Вона розказала чимало таких нюансів, які не друкувались навіть у спогадах. Дуже цікаво було працювати над дослідженням дитинства Симоненка. Дізналася про такі моменти, про які в жодній книжці не прочитаєш. Наприклад, ми всі знаємо його вірш «47 рік», але для мене було новиною, що розказував Олекса Щербань, його троюрідний чи чотириюрідний брат. Він розповів, як 1947 року лазили вдвох, траву скубли і паслися, як на 8 березня купалися, а їх сусід вигнав із води, як мало не втопився, перепливаючи річку. Симоненко був сміливим, як сказали б сучасним сленгом «без даху над головою». Щодо ілюстрацій, то не вважаю їх професійними.
– Як ставиться родина до Вашої творчості письменника, ілюстратора?
– Дуже підтримують мене. Особливо вдячна чоловіку. Іноді, коли мені треба їхати до чергової моєї героїні, побурчить-побурчить та й іде заводити автомобіль. Зараз він приватний підприємець, раніше працював учителем. Тоді чекає мене, скільки треба. Він – мій технічний читач: каже, того чи іншого не могло бути, це треба так і так тощо. Дві мої доньки теж великі порадниці і критики. Я дуже дослухаюся до їхніх зауважень. Але коли вони хвалять, це дуже приємно, дорогий комплімент. Доньки вимогливі, контролюють мене, говорять, мовляв, мама, скільки ти сьогодні написала? Доньки у мене дуже самостійні, і навіть мною керують трошечки. Молодша, п’ятикласниця, захоплюється малювання, в неї дуже багато композиційно вибудуваних робіт, в русі. Старша навчається в художньому інституті, теж захоплюється малюванням, але про виставку говорити ще рано. У неї постійно сесії, вся у навчанні. Але на сторінці у соціальній мережі донька виставляє свої роботи.
До речі, окрім творчості та роботи педагогом, Марина Павленко захоплюється вишивкою Має кілька власноруч вишитих речей.
– Був колись такий скрутний період, то сама прикрашала одяг, вишивала ромашки на кофтинках, – ділиться письменниця.
«Люблю просто кайфувати від життя, коли їдеш, дивишся, яка краса навколо, люблю подорожувати» – ділиться Марина Павленко.
Книги Марини Павленко
«Як дожити до ста» (2004), «Домовичок із палітрою», «Півтора бажання (Казки з Ялосоветиної скрині)» ( 2004), повість для підлітків «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських» ( 2005, 2011), «Русалонька із 7-В та загублений у часі» (2007), повість для підлітків «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» (2008, 2011), «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту».
Довідка «Кола»
Марина Павленко – українська письменниця, художниця, науковець, педагог. Кандидат педагогічних наук, доцент.
Читайте також
