Ірен Роздобудько на презентації своєї нової книжки
Нещодавно до Полтави приїжджала відома українська письменниця Ірен Роздобудько.Читайте інтерв’ю з письменницею.
– Пані Ірен, розкажіть, що надихнуло Вас написати продовження роману «Ґудзик»?
– Розпочну з того, що без читачів ми, письменники, ніщо – невдалі графомани. Тому велика подяка вам, що читаєте. Щодо «Ґудзика», то цього року в червні цій книзі буде 10 років. Я не думала, що писатиму продовження, бо це пахне комерцією, але стався один смішний випадок, котрий спонукав мене взятися за продовження. Я була на книжковому ярмарку в Миколаєві, говорила про інші книги. Раптом бачу, до мене рішуче іде жінка і каже: «А він таки її знайде». Я спочатку не зрозуміла, про що йдеться, почала думати, що це книговидавець когось шукає із письменників, а до мене звернулися по допомогу. Раптом підійшла інша жінка й каже: «Він її не знайде, бо він її не вартий, бабій та алкоголік». Знову ж таки я не зрозуміла, про що йдеться, доки не підійшли ще дві жінки й сказала, що її дочка купила «Ґудзик». Тоді я зрозуміла, що біля мене стоять герої моєї книжки, вони живі для мене і для людей. Саме ці герої дали мені можливість говорити про наш час. Там є все, що мені боліло з 2010 року.
– Чи не плануєте писати продовження інших своїх книг? Приміром, Ваш роман «Подвійна гра в чотири руки» теж із відкритим фіналом.
– Хитрість моїх книжок у тому, що вони всі можуть мати продовження. І тому, коли в мене закінчаться нові думки, які я хочу висловити, тоді, можливо, напишу продовження до кожної своєї книжки. «Подвійна гра в чотири руки» – це кінороман і там може бути купа пригод. Ця книга, до речі, – сценарій до фільму, який всім телеканалам дуже подобається, але у зв’язку із ситуацією, фінансовою та продюсерською, я вирішила зробити зі сценарія книжку. А взагалі ви маєте рацію, там планувалися 4 серії і я придумала 4 пригоди головним героям. Пригод може бути безліч, але дуже важко в психологічному плані зробити мотивацію, правильну тональність, тим більше, що в останній частині всі герої зустрічаються в одні точці.
– Пані Ірен, Ви народилися в Донецьку, закінчили російськомовну школу, розкажіть про свій шлях до українського слова?
– Я народилася у Донецьку, в родині лікарів. До літератури ніхто не мав стосунку, крім мене. Я пишу з шести років, а почала вигадувати казки, щойно навчилася говорити. Вчилася я у російській школі, але попри це в родині на всі свята в дитсадку та школі мене одягали у віночок та український костюм, виражаючи так національну ідентифікацію. Я 25 років прожила в Донецьку і ніколи ні від кого не чула, що це Росія. Після школи я пішла вчитися на факультет журналістики в Київський державний університет, хоча мій дідусь дуже хотів, щоб я стала будівельником. У мене були двійки з математики, п’ятірки – з літератури, тому в родині думали, якщо я вивчуся в будівельному технікуму на маляра-штукатура, матиму професію і зможу заробляти гроші. Але я вирішила бути журналістом, бо більше нічого не вміла робити. Коли їхала в Київ, була налаштована говорити українською мовою. Приїхала, а там всі говорять російською. А потім пішов обвал знань, я дізналася, що в Донецьку працював поет Василь Стус, а Іван Михайлович Дзюба викладав у моєї мами у Донецьку, Олекса Тихий, Леонід Талалай (поети, дисиденти – авт.) з Горлівки. Я подумала, чому ми, навчаючись у донецьких школах, не знали, що наші земляки такі великі патріоти?
У Києві я працювала коректором у журналі «Сучасність», тому мені довелося вивчити граматику. Я рік мовчала, вчилася і дослухалася до мови.
– Порадьте кількох сучасних українських та зарубіжних письменників, твори яких неодмінно потрібно прочитати?
– На мою думку, література повинна дивувати. Мене здивувати важко, тож пораджу твори тільки тих письменників, які зуміли вразити. Один із них – це роман Софії Андрухович «Фелікс. Австрія». По-перше, написано по-письменницьки, це не дилетантство і не графоманія, по-друге, добре виписаний образ головної героїні. Спочатку нам здається, що вона дуже позитивна людина, і лише в кінці роману відкривається її справжнє обличчя. Звичайно, пораджу Сергія Жадана, з яким я давно дружу. Я думаю, ви знаєте його і як прозаїка, і як поета. Мій товариш Андрій Кокотюха – феноменальний (сміється – авт.): 50 книжок, 20 сторінок за годину, в нього все підраховано. Він не працює на вічність і не стає в позу. Неспішну, смаковиту, розлогу прозу, таку, як англійські романи, пише Галина Вдовиченко. Із дитячих письменників раджу почитати Лесю Воронину.
Щодо зарубіжних письменників, то я велика прихильниця Мілана Кундери, він приклад того, що літературу не треба ділити на чоловічу та жіночу. Кундера прекрасно пише і жіночу, і чоловічу психологію. Дуже люблю, як стиліста, Милорада Павича, також сучасного турецького письменника Орхана Памука і англійського Луі де Берньєра.
– Пані Ірен, в одному з інтерв’ю Ви сказали, що мрієте написати історичний роман і навіть уже зібрали матеріали для нього. Читачам варто очікувати на нову художню книгу, засновану на історичних подіях?
– У мене є книга новел «Зроби це ніжно», остання її частина присвячена історичним особистостям, одна з них – правнучка Софії Потоцької Марія Щербатова, остання хазяйка винних погребів Немирова, про яку ми дуже мало знаємо, її розстріляли 1919 року. Зараз я вивчаю матеріали про Софію Потоцьку, але чи напишу я книжку про неї, не впевнена, краще – сценарій до фільму. Та, можливо, колись не буду вже багато їздити, засяду в архіви і напишу історичний роман.
– Ви пишете кіносценарії, екранізують і деякі Ваші книги. Розкажіть, які фільми за Вашим сценарієм можна переглянути?
– Це «Ґудзик», «Зів’ялі квіти викидають», який вийшов російською «Увядшые цветы выбрасывают». Зняв фільм Ахтем Сейтаблаєв, кримчанин, режисер та актор, відомий за історичним фільмом «Хайтарма». За книгою «Пастка для жар-птиці» знятий 4-серійний трилер. Колись дуже пізно на одному з каналів показували «Таємничий острів». Є ще такий фільм, його часто показують 8 Березня, але сценарій, який був задуманий як соціальна драма, дуже перекручений – «Почати з початку. Марта»: про проблеми сурогатного материнства. Я є співатором сценарію до фільму «Поводир», який ми разом із Олесем Саніним почали писати 2008 року. 2011-го на конкурсі «Коронація слова» отримали за нього гран-прі, а потім цей сценарій пішов по руках і в результаті з деякими моментами фільму я не згодна, у мене були трішки інші акценти.
– Ваше основне заняття – письменницька діяльність?
– Я працюю на чотирьох роботах, але книжки для мене – все. Якщо я не буду висловлюватися, в мене розірветься голова. Тим більше, коли я бачу, що можу допомогти людям, буду про це писати в статтях та книжках. Це мій стиль життя.
Цитати від Ірен Роздобудько
Якщо у Донецьку в тебе вселяється вірус любові та впертості до України, то ти вже з цього не звернеш.
Все починається з любові, ненависть і біль легше культивувати в собі, тому з любові важче починати.
Щоб написати бестселер, необхідно вплинути на дитячу травму або дитячу мрію кожної людини, знайти складне в простому та вміти віднайти момент несподіванки.
