Нині на рахунку волонтерів Полтавського батальйону небайдужих тисячі кілометрів поїздок на Схід у зону АТО, придбані тепловізори, тонни відвезених продуктів, плетіння маскувальних сіток і десятки інших речей, якими вони підтримують українську армію.
Феномен цієї волонтерської організації у тому, що вона утворилася навколо церкви.
Волонтери "Полтавського батальйону небайдужих" по кілька разів на тиждень відправляють до помогу на Схід. Фото – www.facebook.com/pl.volonter
Навесні збирали по сім тисяч гривень
Волонтерська група «Полтавський батальйон небайдужих» при Свято-Успенському кафедральному соборі сформувалася в березні. Тоді архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір разом із архієпископом Кримським Климентом та ще трьома полтавськими священиками протягом тижня їздили окупованим півостровом і побували у кількох військових частинах.
– Коли Владика Федір повернувся, то церква почала допомагати, – розповідає Наталія Гранчак, координатор Полтавського батальйону небайдужих (скорочено – ПБН). – Спочатку закупили кілька форм, зібрали якихось продуктів. Але практично до травня активної діяльності не було.
Наталія Степанівна говорить, що ніхто й не думав про такі масштаби роботи, яка вже незабаром розгорнулася в соборі.
– У соборі стояла карнавка для пожертв. У місяць виходило близько семи тисяч гривень. У березні – трошки більше, у квітні – менше. Ці кошти ми разом із Сашею (волонтер, одна з організаторів волонтерської групи ПБН – Олександра Сиротенко – авт.) розподіляли і передавали хлопцям. А з кінця травня почали діяти активно, коли побачили, як масово гинуть люди, і зрозуміли, що швидко ця війна не завершиться. Так почали постійно допомагати, закуповуючи речі та особисто передавати їх бійцям на Схід, – пригадує Наталія Гранчак.
Із поїздки Владики Федора в Крим розпочалася діяльність Полтавського батальйону небайдужих. Фото – novayagazeta.ru
Із початку червня для волонтерів Полтавського батальйону небайдужих стали нормою постійні поїздки у зону АТО.
– Зараз наша діяльність набула великих масштабів для області та і, мабуть, для всієї України. Адже для нашої країни не є типовим, щоб церква зайняла таку свідому позицію, – зазначає Наталія Степанівна. – Тут ще варто сказати про обсяги роботи. Йдеться не про кількість зібраної допомоги, а в тому, що одна справа – привезти машину картоплі, а інша – це постійно збирати речі, організовувати процес, закуповувати потрібні прилади, збирати гроші, постійно розвозити це у різні місця. Об’єм роботи колосальний і стосується абсолютно різних аспектів війни і різного роду речей. За цим можна сказати, що Полтавська єпархія в цьому плані одна з перших в Україні.
Проте не можна назвати малою і кількість зібраної допомоги. У жовтні Українська православна церква Київського патріархату підрахувала зібрані через приходи кошти. Загальна сума сягнула 20 мільйонів гривень. Із цієї суми 2 мільйони припадає на Полтавську єпархію УПЦ, зокрема на Полтавський батальйон небайдужих (усього в Україні до 30 єпархій). Це не враховуючи продуктів та речей, які люди масово приносять до собору.
Полтавський батальйон небайдужих виріс у своєрідну волонтерську корпорацію
Зараз навколо Полтавського батальйону небайдужих утворилося кілька окремих напрямків, але координуються вони в межах однієї волонтерської організації.
Однією з перших утворилася група плетіння маскувальних сіток та виготовлення теплих устілок. Пізніше вони осягнули ще один напрямок – пошив спідньої білизни і маскувальних халатів, що дуже актуально для ведення боїв на засніженій території.
Зараз волонтери активно шукають майстринь або майстерні, які долучаться до пошиття маскувальних халатів.
– Здавалося, що це все не великі напрями, але вони потребують людського ресурсу: на сітку потрібно приблизно семеро людей, на устілки – стільки ж. Усе це координує Наталія Кулініч. Дівчата самі організувалися навколо ПБН, але єдине, чого їм зараз не вистачає, – це руки. Ми вже жартуємо, що дівчат потрібно на ротацію, – розповідає Наталія Степанівна.
Ще одим об’ємним напрямком є "Польова кухня", якою завідує Ірина Волошко. Кілька останніх тижнів дівчата переробляють овочі, які приносять до собору на сухі супи та борщі. Для цього сушать цибулю, капусту, часник, перець, помідори, картоплю. Останнім часом навіть навчилися підсушувати ковбасу.
– Овочі, які приносять в собор, дівчата розвозять тим, хто готовий сушити, а потім забирають готові та пакують. Хлопцям дуже зручно, адже на блок-постах, наприклад, немає змоги організувати кухню. Овочі у такому вигляді не перемерзнуть, не пропадуть, не потрібно готувати і витрачати час. Крім того, зникає потреба перевозити великий об’єм продуктів.
Військові отримали сухі борщі від "Польової кухні". Фото – www.facebook.com/pl.volonter
Наталія Гранчак не виокремлює у напрямок роботу з військовим госпіталем, але вони активно допомагають бійцям, яких виписують. Є дівчата, які приводять хлопців у собор і останні три-чотири місяці їм за можливості дають одяг. Активно у забезпеченні бійців цивільним одягом після виписки допомають працівники полтавського речового ринку та підприємці.
Невеликий напрямок, який організував Олександр Лещенко і активісти ГО «Майдан», – збір сала. Щоп’ятниці на Центральному ринку вони збирають сало, відвозять його на переробку і на передову відправляють «ковбаски» з перемеленого сала з часником. Така закуска дає багато енергії, це дуже важливо взимку.
Паливо не проблема, але водії іноді відмовляються їхати вдруге
Єдине, із чим у Полтавського батальйону небайдужих не виникає проблем, – паливо для машин, які їдуть в АТО. Цим із початку липня постійно допомагають підприємці. Наталія Степанівна говорить, що знає про подібні проблеми в інших волонтерів.
У середньому ПБН здійснює три-чотири відправлення на тиждень.
– Влітку ми їздили частіше. Потім у вересні-жовтні кількість поїздок зменшилася, адже зменшився потік людей і кількість зібраних речей. Це, можливо, пояснюється настанням холодів, початком опалювального сезону, адже у тих, хто влітку не платив за опалення, тепер збільшилися витрати. Крім того, купівля теплого одягу та взуття. Але з першими морозами, снігом, ми помітили, що люди знову активно приносять допомогу. Є постійна потреба вивозити речі. Нині собор дуже нагадує склад. Речі та продукти лежать біля входу, у бокових проходах, на другому поверсі.
– Із машинами і паливом зараз пробем немає. Є і водії, які постійно їздять. Але часто буває таке, що людина раз поїхала, а потім відмовляється. Звичайно, чоловік ніколи не скаже, що йому страшно їхати, але ми це все розуміємо, – говорить Наталія Гранчак.
Наталія Гранчак, Наталія Чепела, Олександра Сиротенко волонтерять у Полтаві і постійно їздять на Схід. Фото Валентини Уварової
Полтавських волонтерів уже знають скрізь на Сході
У ПБН жартують, що колись намагалися порахувати кілометраж поїздок.
– Є ті, до кого ми постійно їздимо. Це 92-га бригада, яка стоїть на кордоні, поблизу селища Щастя. Також батальйони «Айдар», «Азов», «Дніпро-1», 93-тя бригада – артилеристи, які прикривають аеропорт. Останнім часом активно допомагаємо 28-ій та 128-ій бригадам, – перераховує Наталія Гранчак. – Є в нас і улюбленці – луганські зенітники. Про них можна знімати фільми. Це частина, яку вивели з Луганська, коли почалися бойові дії. У них фактично навіть немає дому, куди можна повернутися на ротацію. Родини частини хлопців виїхали в Росію, покинувши їх тут. Уперше до них поїхали на початку холодів, у кінці вересня. Запитали, що їм потрібно з теплого одягу. Нам відповіли, що над ними вже жартують, адже вони одні з перших почали ходити в теплій формі. Виявляється, що під час виведення частини, хлопці теплі речі закинули в БТРи, де ті й пролежали все літо. Ці хлопці дуже благородні, у них багато можна навчитися. І вони ніколи нічого не просять, говорять: «У нас все є». Але ми завжди намагаємося їх побалувати.
При цьому волонтери Полтавського батальйону небайдужих не відмовляють у допомозі нікому, адже знають: неважливо, звідки солдат, бо він кладе своє життя за єдину і неподільну Україну.
Наталія Гранчак розповідає, що в Полтавському батальйоні небайдужих немає проблем. Люди встигли спрацюватися, і тут панує абсолютне взаєморозуміння.
– У нас тепла атмосфера спілкування, розуміння, жертовності. Думаю, велику роль у цьому грає Владика. Усі дивляться на нього, він є прикладом для багатьох, – зазначає Наталія Степанівна.
Для допомоги українській армії приносьте речі до Свято-Успенського кафедрального собору (Біла альтанка). Для перерахунку коштів: картка «ПриватБанку» – 5168 7420 6385 5377 (Валентин Леонідович Бубнюк, Владика Федір).
