Додам, багато чого «Коло» вже писало, побувавши на відкритті, тож звернемо увагу на інше, що впало у вічі.
Нікого з відомих людей з Києва побачити журналісту не вдалось. Серед ярмаркуючи були депутати обласної ради Сергій Соловей, Інна Авраменко. Також помітила Івана Сидоренка.
Сергій Соловей каже, що ярмарок відродився, порівняно з минулими роками
Загалом багато дегустацій, є безпрограшні лотереї – цим заманюють покупців виробники.
– Я насмакувалась медовух, сирів, потім купила сиру та масла в тій точці, де куштувала, – розповіла пані Людмила з Шишаччини. – Загалом часто ходжу по ярмарку, як-то кажуть, по витрішки: заглядаю, дивлюсь цікавинки, куштую різне, люблю халву смакувати, вина. А от кавуна я так і не знайшла, обійшла увесь ярмарок. Лише поза територією в одному місці продають їх, тож таки купила.
Місцеві чи з сусідніх районів їдуть сюди часто скупити дітей до школи та по витрішки, а ще смаколика придбати якогось. Для дітей – атракціони, бо ж найближче – у містах, як Полтава.
З нових смаколиків цьогоріч – угорська випічка. До неї черга.
Чимало розпродажів
Вишиванки по 200-350 гривень
Ще у вівторок, у день відкриття, продавці запевняли журналістів, що на вихідні ціни не скинуть, бо буде де продати крам і після Сорочинського торжища. Та, як і попередні роки, непогано поступаються, якщо торгуєшся чи не одразу наважуєшся брати, аби лишень не втратити клієнта.
Кошик із лози чоловік продає за 150, як дійшло до діла і я поцікавилась купити, каже 120. Коли відходжу, бо ж передумала, кричить, що віддасть і за 100.
Вишиванки можна було придбати і за 200-350 гривень, бо ж розпродаж. На шкільному крамі, взутті теж скидали півсотні-сотню, дехто й дві.
Горішні Плавні на ярмарку. Соловей причетний до назви, бо ж відстоював її як історик і прихильник декомунізації
Зустріли ми депутата обласної ради Сергія Солов’я, він придивлявся до вишиванок та вишитих скатертин. Зав’язалась розмова із продавчинею, що цікавилась узором на сорочці Сергія Андрійовича.
– У мене 12 вишиванок, на мені – копія узору із сорочки Павла Полуботка. – Я побачив її на портреті і попросив майстриню повторити. Вона сказала, що скопіює. До речі, всі мої вишивані сорочки від Ніни Іпатій з Решетилівки. Вона у світі вишивки – як Діор у світі моди. Роботи її недешево, але носяться чудово, неповторні.
– Коли Віктор Ющенко ( на той час президент України) побачив у мене цю вишиванку Полуботка, зацікавився, хто вишив, згодом у нього теж з’явилась із таким узором.
– До нас часто в Моршин приїздять відомі люди, політики, так політики там певну суму доларів, купують на неї багато всього і роздають людям, – розповіла продавчиня із Західної України.
А ще Сергій Андрійович розповів, що коли буває у друзів у Парижі, то завжди ходить у вишиванці. І часто люди на вулицях фотографують. Колись побачив у Ейфелевій вежі своє фото.
– На знімку серед представників з багатьох країн був і я, у вишиванці як українець, – каже Соловей.
Центральний ряд у суботу – як вулиця із заторами, з дитячим візком не проштовхнутись, приміром, люду багато і рухається він повільно. Далі в цьому ряду побачили ми і тих, хто торгує червоними нитками кабали, запевняють, що то оберіг і лихе око з такою ниткою не страшне.
До речі, таку нитку було видно на руці Світлани Свищевої, керівника проекту «Сорочинський ярмарок».
Живі пам’ятники теж стоять у цьому ряду, закликають зробити фото з ними ( 10 гривень).
У Гоголя не раз зривали перуку
А поблизу арки – Гоголь.
У розмові він розповів, що він другий Микола Васильович ( бо ж їх тут два).
– Є ще офіційний, актор Полтавського театру імені М.В. Гоголя. А я екскурсовод, 35 років займаюсь екскурсійною діяльністю узагалі, а тут на ярмарку 8-ий рік, зі мною фотографуються люди. Звуть мене Микола Іванович Кисличенко.
За фото Гоголь бере небагато – 5 гривень. Каже, що у житті він з колегою організовує мандрівки та екскурсії, а тут у дні ярмарку ( рекламує туристичні послуги та заробляє фото з Гоголем).
– Я б більше зараз заробив на екскурсії, натомість я тут. 5 гривень – це ж небагато. Он льодяники на паличці по 25 -30 продають, – каже екскурсовод з Миргорода.
До речі, журналіст помітила, що люди придивляються, чи справжнє волосся у Гоголя?
– Та у мене двічі за останні роки намагались перуку зірвати, – каже екскурсовод.
– І що ж? Хто саме?
– Теж хочете спробувати? – питає чоловік.
Придивляюсь, на перуку не схоже.
– Бо не перука! Але журналістка з 1-го національного ледь мені волосся не вирвала, отак старалась. Потім ще одна з каналу «Україна» дьоргала за волосся.
Родзинка – коньяк за 1200 гривень
До ювілею продають коньяк вартістю 1200 гривень. Це представники Азербайджану привезли такий напій із викарбуваними на ньому словами про дружбу двох народів.
У наметі сказали, що такий коньяк користується попитом.
Лисицю пропонують як домашню тварину
На задвірках ярмарку, де місця коштують дешевше, стоїть чоловік з лисицею Алісою. Його банер закликає допомагати коштами диким тваринам.
– Коли мисливці вбивають лисиць, то залишаються лисенята, от таких можна рятувати, вирощувати і випускати в дику природу. А удома як домашнього улюбленця тримають спеціальну породу лисиць, вони виведені як домашні улюленці.
– Але ж це однак хижак, – кажу я.
– Собака теж хижак, кіт – так само звір, – каже власник лисиці. – Не бийте тварин – і все буде добре.
Лисеня коштує 3,5 тисячі гривень, каже чоловік із Полтави. Його Аліса їсть все, окрім свинини. Суп, борщ теж любить.
За 5 хвилин, які ми спостерігали за Алісою, вона поводилась спокійно і тихо, спала і прокидалась. Я аж поцікавилась, чи не вколов чого їй власник. Він запевнив, що вона домашня, тому така завжди. Аліса має і сторінку в контакті, додав власник тварини.
Але бажаючих фотографуватись з лисицею ми так і не побачили: чи то час надто короткий минув, чи люди остерігаються рудохвостої.
Місцеві заробляють на всьому, не надто дбаючи про затишок і красу
Стоянки для авто облаштовують як у дворах, так і на городах. Але при цьому якась загальна картина занедбаності: наприклад від стоянку облаштували город. За одну машину беруть 35-40 гривень. Звісно, яка тут охорона? Власник ділянки стоїть і спостерігає, щоб хтось не нишпорив у авто й не поцупив щось. Біля стоянки одразу ж бур’ян по коліна і вище. А на дорозі, що веде до ярмарку, стоїть місцевий і закликає заїжджати. Хто не хоче платити гроші і знає дорогу, паркуються у садку. Дехто обабіч дороги, там і нічліг організували в наметах.
На в’їзді у саме село Великі Сорочинці теж ростуть бур’яни, село все більше нагадує звичайне, на відміну від того, яким було ще років 5-7 тому. Пригадую, не лише Сорочинці, а й інші села, через які пролягав шлях на торжище, до ярмарку щороку очепурили: обабіч доріг було чисто, без бур’янів, сміття, а паркани свіжопофарбовані. Нині цього немає: дорога від Баранівки до Сорочинців у ямах та латках, по яких добряче гуцикають машини. Паркани навіть там, де здається житло чи облаштована стоянка для авто, часто перекошені. Місцеві не нарікають, вони хапаються за можливість заробити за ці 6 днів копійку. Можливо, містились пріоритети, бо ж в Україні війна. А може, і видно зубожіння села, як і українців загалом через підвищення тарифів на послуги ЖКГ.
Житло обходиться 80-160 гривень, залежно від зручностей.
Та не всі можуть сплатити за хороші умови, тому туалети, імовірно, роблять собі понад дорогою, під деревами тощо, бо ж у суботу спекотно, і добряче подекуди смердить, поки йдеш селом до самого ярмарку.
Туалети по 5 гривень, ті, що чисті і з умовами, а безкоштовні – туди не всі хочуть іти.
Концерти зірок, нагадаємо, цьогоріч теж платні.
Та загалом, слід зазначити, ярмарок цього року відродився, більше майстрів, зросла кількість підприємців, більше гостей їде, кажуь про це й місцеві, хто буває щодня на торжищі та приймає постояльців.
