Активісти всеукраїнської волонтерської мережі «Вільні люди» з Полтави протягом кількох місяців щотижня їздять у зону АТО, щоб із рук у руки передати зібрану в нашій області допомогу військовим.
Такими написами хлопці прикрашають борти вантажівок. Воювати з гумором легше. Фото Ольги Матвієнко
Військовим потрібне все: від теплих речей до гайкових ключів
Минулого тижня троє волонтерів вже вкотре навідалися до підрозділу розвідників Збройних сил України. Поза доброчинністю активісти працюють у різних сферах та на різних посадах, але їх об’єднує те, що вони вже кілька місяців разом з іншими небайдужими жителями області збирають допомогу для військових і власноруч її передають. Волонтера руху «Вільні люди» Сергія Пілата, громадського діяча і депутата Полтавської районної ради Володимира Пілата, фермера із села Михайлики Козельщинського району Олександра Федорченка розвідники зустрічають із обіймами. Цього разу активісти привезли хлопцям різноманітні овочі, яблука, консерви, спальні мішки, теплі речі. Вантажівку також загрузили дошками, аби військові змогли збити у намети помости для утеплення. Щоразу перед збиранням посилки враховують нагальні потреби бійців, говорить Сергій Пілат:
– Щоразу потреби змінюються. Перед минулою поїздкою попросили привезти води, бо її тут просто не було. Завантажили півтори тонни води і привезли. Також доставили машину дров. Зараз намагаємося забезпечити теплими речами і спальними мішками, бо вночі дуже холодно. Трапляється, що хлопцям на завданнях просто доводиться спати на землі без нічого.
Олександр Федорченко, Сергій Пілат, Володимир Пілат. Фото Ольги Матвієнко
Список необхідного ніколи не скорочується. Із настанням холодів він поповнився термобілизною. Поки не налагодили постачання спеціального одягу, волонтери просять приносити принаймні звичайні флісові кофти. Це за умов того, що із переліку потрібного не викреслили амуніцію – кевларові каски та бронежилети, засоби спостереження, оптику. Ремонтним бригадам також потрібні гайкові ключі.
Хоча на все часто не вистачає грошей, волонтери не опускають руки, а військові говорять, що без допомоги людей було б важче.
Волонтерська робота в нинішніх умовах складна не тільки об’ємом роботи, а й небезпекою поїздок у зону АТО. Одного разу за кілометр від Слов’янська по машинах активістів почали стріляти. Проте, незважаючи на небезпеку, вони розуміють значення цих поїздок і готові підтримувати бійців і надалі.
Бойовий півень десанту. Тричі рятував хлопців від обстрілу "Градами", піднімаючи шум. Тепер живе у спеціальній будці. Фото Ольги Матвієнко.
Волонтери – зв’язок між населенням та військовими
Окрім місії забезпечити військових усім необхідним, волонтери виконують ще одну, не менш важливу. Під час своїх поїздок вони передають бійцям листи.
– За той час, що я тут перебуваю, хлопцям надіслали два таких листи з Полтави. До цього дуже багато надсилали і листів, і малюнків. Їх розвішують і там, де працюють, і де проводять наради, у наметах. Хлопцям це дає натхнення, – розповів Валерій Володимирович, помічник з роботи з особовим складом. – Тут кожен для себе обирає свій оберіг. Є бійці, які беруть дитячі малюнки із собою на бойові завдання. Взагалі, ці малюнки спонукають не забувати, заради чого ти тут.
Валерій Володимирович говорить, що волонтери із листами та іншими подарунками навідуються до їхнього табору щонайменше раз на тиждень, іноді – двічі. Кожен приїзд – знак того, що на мирній території про військових пам’ятають.
– Відчуваєш, що ти потрібен. Вони дуже полегшують наш побут, допомагають із харчуванням. Крім того, вони є певним зворотним зв’язком. Вони привозять звістку від нас, часточку нашої душі, і люди знають, що є кому захищати нашу землю, – ділиться Валерій Володимирович.
Цього разу теж відбувся такий обмін між військовими та жителями Полтавської області. У великому конверті солдати отримали листа та кілька малюнків. Відповідь на нього із вдячністю за підтримку автор через волонтерів отримає від самого командувача частини.
У листі вкладені кілька дитячих малюнків. Фото Ольги Матвієнко
Польова кулінарна віртуозність: від млинців до холодцю
Меню солдатів розписане на тиждень вперед. Триразове харчування щодня містить по кілька страв. Кухня не вибаглива, але готують, як удома. Для розвідників польову кухню організував Францович. Тут 60-річного чоловіка так і називають – по батькові. Він 38 років життя віддав армії. Тепер на пенсії. Приїхав у зону АТО самостійно, облаштовувати кухню. Але так і залишився, адже тут служать два його сини. Вирішив не ганьбити честь сім’ї і тепер добровільно відповідає за їдальню.
– Хлопці на мене іноді ображаються, бо ганяю і змушую готувати, як для себе вдома. Але ж смачна їжа – важливо, – розповідає Францович. – Меню в нас затверджене командуванням, але ми вносимо корективи залежно від того, які продукти підвозять волонтери. Наприклад, привезуть рибу, то я несу на підпис командувачу зміни і уху хлопцям готую.
Їдальня однієї із бригад. Фото Ольги Матвієнко
Побажання Францовича враховують і волонтери під час збору продуктів. Наприклад, під час минулої поїздки він просив 10-15 кілограмів м’яса, щоб замість тушонки порадувати бійців котлетами. Активісти «Вільних людей» підійшли до завдання творчо і привезли цілу свиню. Відповідальний за їдальню одразу ж запланував у меню холодець. Володимир Пілат розповів, що замовляють то більше овочів на салати, то фруктів. Одного разу Францович замовив борошно. Затверджена законодавством на кожного бійця норма борошна не дозволяє дуже збагатити меню. Із замовленого волонтерам кожному солдату насмажили по млинцю зі згущеним молоком.
Військові діляться продуктами з місцевими людьми
Навіть у жорстоких умовах збройного протистояння українські військові залишаються справжніми чоловіками і людьми. Не все те, що привозять волонтери, залишається у підрозділах Збройних сил. Завдяки тому, що волонтери привозять дуже багато харчів, військові мають можливість допомагати місцевим та біженцям із інших районів зони АТО у Слов’янську та Краматорську. Один із тих, хто допомагає, – полковник Анатолій Іванович. Завдяки тому, що волонтери щоразу привозять дуже багато продуктів, вони можуть ними поділитися із місцевим населенням, біженцями із більш віддалених районів, де ведуться бойові дії.
– Ми працюємо і в Слов’янську, і в Краматорську з місцевими активістами і вийшли на Будинок малюка. Сюди привозять дуже багато дітей зі всього Донбасу. Заклад уже прийняв набагато більше малечі, ніж він може прийняти. У зв’язку із цим збільшили кількість персоналу. Тому виникає проблема насамперед не з харчуванням дітей, а з їжею для дорослих, – розповідає Анатолій Іванович. – Ми зв’язалися із головним лікарем, і він сказав, що з задоволенням приймає нашу допомогу. Вже декілька разів ми передавали продукти.
Привезені продукти від волонтерів. Фото Ольги Матвієнко
Така практична допомога місцевому населенню, біженцям, за словами Анатолія Івановича, дає набагато більше, ніж слова.
– Попередники, мається на увазі Гіркін та його бойовики, дуже красиво задекларували, що вони зроблять для місцевих, але, фактично, декларації та реальні справи розійшлися. Це я говорю не від себе, а зі слів самих людей, – зазначає полковник. – Ставлення до української армії після всього, що говорили ці «попередники», м’яко кажучи, було негативне. Але зараз люди бачать, що замість хунти та карателів прийшли військові, які допомагають матеріально. Коли сепаратисти обіцяли одне, а фактично почали кидати людей до підвалів СБУ, міліції, і тут приходить українська армія і, навпаки, допомагає – це викликає сильний дисонанс.
