В одній з попередніх публікацій цього проекту я розповідав про книгу репортажів Вітольда Шабловського про Туреччину «Убивця з міста абрикосів». Тепер мова піде про одного із основоположників цього жанру у Польщі – Ришарда Капусцінського.
Книга «Автопортрет репортера» вийшла 2011-ого року у видавництві «Темпора» у перекладі Богдани Матіяш. Книга містить уривки з 48 інтерв’ю, які в різний час репортер дав виданням. У цих розповідях поляк ділиться з читачами про свої міркування стосовно самої професії журналіста, своїх подорожей, написаних книг, країн, у які йому довелося подорожувати по роботі. А таких було чимало. За своє професійне життя Капусцінський став безпосереднім свідком 27 революцій і відвідав понад 53 країни. Коли він був кореспондентом ПІА (Польської Інформаційної Агенції), то відповідав за всі країни Африканського континенту і в разі виникнення якогось конфлікту у одній з них – відразу ж вирушав туди.
Одна із найцікавіших частин книги містить роздуми журналіста про роль сучасних ЗМІ у формуванні світогляду глядачів. Ришард розповідає про неможливість змагання написаного тексту проти телевізійної картинки. Але в той же час він показує, що автор за написаний текст несе персональну відповідальність перед читачем, в той час як повідомлення американських телевізійних компаній проходять через десяток редакторів.
Цікавою є також спостережливість журналіста. Так, працюючи репортером в Ірані, він помітив, що один з власників місцевих магазинів не відкривав свою крамницю в певні дні, в які потім відбуваються протести. Таким чином Ришард отримував достовірну інформацію про те, чи варто цього дня очікувати «гарячих» подій в Ірані.
Ришард Капусцінський. фото – whenrise.blogspot.com
Загалом ця книга є передачею якщо не досвіду, то життєвої позиції і світогляду сміливого журналіста, який постійно потрапляв у центр «найгарячіших» подій по всьому світі. То він на війні в Анголі, то при «серпневому путчі» у Москві, то у Тегерані при протестах на релігійному підґрунті – він був на передовій і талантом письменника передавав все побачене читачам, які чекали на нові репортажі від нього.
Книгу варто прочитати, щоб відчути ту щирість, з якою жив Капусцінський. Для нього все, що було не пов'язано з текстами, – марна трата часу. До репортера зверталися найповажніші видання, але поляк завжди обирав замовлення, прислухаючись до своїх власних відчуттів.
І трохи від Капусцінського:
«Журналісти часто не задумуються, до кого вони звертаються, забуваючи, що той, кому вони адресують свої висловлювання, може бути набагато мудрішим і розумнішим від них».
Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
