21 березня київський волонтер Катерина Валевська влаштувала у Полтаві свято. Жінка привезла кілька десятків національних стягів, які підписали жителі різних куточків України. У корпусному парку – прапори і з обласних центрів, і з невеликих містечок чи сіл від Заходу до Сходу України.
У Полтаву привезли 143 прапора із різних куточків України. Фото Ольги Матвієнко
Катерина Валевська розповідає, що спочатку «Велика українська хода» задумувалася для вшанування Небесної сотні, а потім переросла в акцію єднання.
Сама волонтерка пройшла Майдан від початку до кінця, була у Жіночій сотні.
– 24 лютого, вже після перемоги, були на Майдані з бойовою подругою, подивилися на все, що відбувається, іншими очима. Я знайшла у списках загиблих ім’я свого названого брата. Його вбили 20 лютого. Тоді сказала, що колись ми підемо по всій Україні і вшануємо пам’ять героїв Небесної сотні, – розповідає Катерина Валевська.
Катерина Валевська
14 вересня того ж року разом із 14 активістами на Майдані підписали перший прапор і вирушили із Києва до Білої Церкви, а звідти – на Західну Україну.
– Уже в Чернівцях я залишилася сама, люди не витримували з різних причин, хтось просто не міг морально. Але я дала собі слово, що навіть сама пройду цю ходу до кінця. Мета зібрати сто прапорів, – говорить Катерина.
11 січня на день народження жінки хода була завершена, до інших приєднали сотий прапор у підніжжя Говерли у Ворохті.
Після цього Катерина Валевська повернулася до Києва, де в День Соборності України прапори єдності розгорнули на вулиці Грушевского. Згодом, 25 березня 2015 року усі зібрані стяги розмістили у музеї Верховини, де вони пробули дев’ять місяців.
І ось перед Новим роком, коли Катерина збиралася їхати до батальйону «Айдар», якому вона допомагає у якості волонтера, вирішила окрім концерту і звичайної волонтерської допомоги, привезти їм ще такий незвичний подарунок – сто прапорів із усієї України. На той час вони стояли під Горлівкою.
– Я забрала прапори із музею, і в новорічну ніч вони майоріли на передових позиція наших хлопців під Горлівкою. Після звістки про те, що я забрала прапори із музею і повезла до бійців, люди почали писати. Так виникла пропозиція єднати прапори і далі. Тоді з’явився і 101, і 102, і 103. Зараз я їх тут 143.
У Полтаву привезли й одні з останніх прапорів – із Луганської області. Їх п’ятнадцять, підписаних і бійцями, і мирними жителями, зокрема, Станиці Луганської.
– Бійця, як малі діти: коли ми приїжджаємо з прапорами, то одразу питають, чи є таке чи таке місто, і одразу ж біжать щось там дописувати, – ділиться волонтерка.
Найчастіше на прапорах зустрічаються побажання миру, єдиної України, перемоги. Такі ж побажання залишили полтавці на прапорі, які сьогодні передали Катерині.
Свій підпис залишила волонтер Ірина Бойко:
– Для мене, після всього пережитого, прапор – це святиня. Саме слово «прапор» і те, що я пережила із тим прапором, який ми свого часу везли у 25 аеромобільну бригаду, який довелося ховати, від чого залежало життя всієї групи, – це найсвятіше, що може бути. Тут думки всієї України. Це переповнює душу гордістю і щастям, що у нас є не тільки бюрократи, а й люди, які готові робити і роблять усе для миру в Україні, – поділилася враженнями жінка.
Ірина Бойко
Катерина Валевська вже наступного тижня після лише кількох днів відпочинку вирушить у Донецьку область, де разом із сотнею прапорів єднатиме Україну
– Злі люди до таких акцій не долучаються ніколи, до нас підходять тільки люди, які мають світлі думки. Я вважаю, що коли об’єднаються люди-ліхтарики, то в світі засвітить сонце правди.
