Мати-героїня виховала 11 дітей, має 19 онуків, 25 правнуків та 1 праправнука. Щороку на Медового Спаса вся рідня з’їжджається вітати Ганну Василівну з іменинами. Так було і цьогоріч – лише найближчої рідні було 52 особи, і це ще не всі змогли прибути. Про сторінки з життя ювілярки – далі в матеріалі.
Ганна Пєшкова нещодавно відсвяткувала 95-років
У бабусі Ганни – ордена трьох ступенів "Материнської слави", ордени "Матері-героїні" СРСР та України
Усе майно помістилося на сани
Помітно, що Ганна Пєшкова чекала на журналіста – гарно вдяглась, почепила свої ордени «Материнської слави» та «Матері-героїні». У кімнаті стоять вазони з букетами квітів, які їй подарували на іменини.
Під час розмови з журналістом жінку весь час тримає за руку наймолодша донька Ірина, яка за нею доглядає. Коли ювілярка, хвилюючись, щось забувала, вона допомагала їй пригадати:
– Мама народилася 1920 року в селі Зарожне Чугуївського району, що на Харківщині, – починає розповідь Ірина Семеділко, наймолодша донька. – Закінчила два класи. Ще дитиною ходила працювати в радгосп.
– Ми збирали помідори, – згадує сама бабуся Ганна. – Нам тоді давали їсти по шматку хліба в обід та ввечері. В обід з’їдала сама, а вечірній несла мамі.
Згодом, уже 18-річною, Ганна Василівна відправляється до Харкова працювати розсильною на заводі. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який працював слюсарем. Одружились вони 1940 року.
Коли заговорили про весілля, жінка зауважує:
– Та яке там весілля? Ми жили у місті на квартирі, з господаркою зварили «окрошку» та розпили півлітра (про оковиту, – авт.). Ото таке весілля було в нас.
Під час Другої світової війни завод, на якому працювала молода сім’я Пєшкових, евакуювали до Челябінська. Відсилали туди і робочих, але Пєшкови не встигли, в місто зайшли окупанти. Подружжя згодом змушене було виїхати працювати в колгосп на Кіровоградщину. Усе їхнє майно тоді помістилося на одні сани.
Проте до місцевості, куди направили, подорожуючі не дійшли. По дорозі просились в хати на ночівлю. Так і потрапили у Великі Солонці.
– Нас впустили до себе Степанида та Гаврило Дев’ятки. Спали ми в них долі на соломі, – ділиться спогадами пенсіонерка.
До речі, нащадки подружжя Пєшкових та Дев’ятків досі підтримують дружні зв’язки.
У селі Великі Солонці пара знайшла роботу, та чоловіка Ганни Василівни призвали на фронт. На той час у них уже була одна донечка, перший син помер ще маленьким. Відтоді вся праця й опіка за дитиною лягли на плечі жінки. Адже з війни чоловік повернувся без однієї руки та кількох пальців на іншій.
Із періодичністю 1-3 роки в подружжя з’являлись на світ діти. Нині їх 11. Спочатку вони придбали 1-кімнатну оселю, власне, там виросли майже всі їхні малюки, крім наймолодшої Іринки. Останню вже виховували у новому 3-кімнатному будинку, в якому й нині живе Ганна Пєшкова.
Секрет довголіття – любов до праці
– Як я раніше працювала, скільки всього встигала зробити! Як я хочу працювати! – цитує пані Ірина свою маму. – Вона постійно це говорить із великою гордістю. Якщо у когось був талант вишивати чи в’язати, то у мами – просто працювати. Мабуть, саме бажання і вміння працювати допомогли їй вижити у складні часи.
Хоча сама жінка твердить, що їй тяжко ніколи не було. Вона просто розраховувала на власні сили, старалася для сім’ї, як тільки могла.
Перед тим як їхати у пологовий, здоїла корову та помилася
– Мама виховала 11 дітей – продовжує молодша донька. – Усі ми завжди були викупані, охайні й нагодовані. Аби ми не були голодними, тримала дуже багато кролів, гусей, свиней та корів. Окрім виділених їй земель, просила завжди ще, аби виростити городину. Ми досі дивуємося, скільки вона всього встигала за день. І на роботу ходить, і поле, і пере, і готує, і уроки з нами підготує, і на батьківські збори сходить. Уночі пекла нам пироги та хліб. Навіть ганчірку прала до ідеальної чистоти. Окрім того, відбувала похорони та весілля людям у селі. Пекла короваї односельцям. А щоб випекти паски на Великдень, замішувала 4-відерну ємність. Уявіть, скільки сили потрібно, аби все це вимісити. Мама також любила, коли приходили гості. У нас дуже любили гостювати куми, адже вона завжди накриє стіл та ще й із собою їм дасть пироги. Усе встигала і ніколи не скаржилася на втому.
Ганна Пєшкова з ріднею. Тримає хліб, який випекла в печі.
Слухаючи про себе розповідь доньки, Ганна Василівна зазначає:
– Пам’ятаю, як була вагітною за Іринкою, – показує на доньку, яка сидить навпроти неї. – У мене почались перейми, коли я полола городину. Перш ніж піти до лікаря, пішла подоїти корову та помитись.
– Мама дуже любить чистоту і нас так привчила, – доповнює її донька. – Нікому не дозволяла невимитому лягти на постіль. А на Чистий четвер з 2-ї години всіх нас будила по черзі й купала у ночвах, щоб встигнути до світанку.
Зі слів Ірини Семеділко, Ганна Пєшкова відсвяткувала весілля всім своїм 9 донькам та 2 синам, також виняньчила всіх онуків. Жінка завжди знає, коли, кому і чим допомогти. Якщо хтось довго не приїжджав до неї з дітей, брала гостинці й вирушала сама, аби допомогти.
Віщий сон
Бабусі Ганні в юності наснився віщий сон, який вона досі згадує. Немов вона серед вулиці пере пелюшки, в той час, як її подружки кликали до вечорниць. Та вона відмовлялася.
– Так і склалось у неї в житті, мама все життя прала пелюшки, адже мала стількох дітей, – зауважує донька ювілярки. – Про гулянки в неї ніколи й думки в голові не було, понад усе на світі вона хотіла працювати. Завдяки такому бажанню трудитись, у її родині навіть в найтяжчі часи було, чим нагодувати дітей.
До слова, Ганна Пєшкова ще до 90 років допомагала збирати врожай та готувати страви на сімейні свята.
«Народилась у війну, і помру у війну»
Таку фразу промовила 95-річна жителька Новосанжарського району нещодавно, коли дивилась новини по телевізору про події на Сході України.
– Народилась у війну, і помру у війну. Я б їм розповіла, як слід жити й керувати державою, – говорить ювілярка, коли йдеться про сучасну владу країни.
Зі слів дітей Ганни Пєшкової, найдужче вона завжди переживає за простий народ і аграрну сферу. Раніше часто брала участь у різноманітних зборах, їздила в міста, аби відстоювати права односельчан.
– Мама в нас завжди була борцем за справедливість, – додає пані Ірина. – Їй досі не вкладається в голову, чому наші можновладці, маючи такі статки, не можуть поділитись із простим народом, щоб хоч трохи покращити їхнє життя.
На питання журналіста, якими ж мають бути управлінці нашої країни, довгожителька, трохи помовчавши, відповідає:
– Розумними, нежадібними, справедливими та працелюбними.
Прощаючись, 95-річна Ганна Василівна просить доньку показати журналісту генеалогічне дерево Пєшкових, яке прикрашає стіну однієї з кімнат її оселі.
Генеалогічне дерево подарував бабусі один з онуків
– Мої дітки, мої внуки – моя гордість, – промовляє услід жінка, яка виховала 11 дітей.
До теми – Жінка з Полтавщини в День Незалежності відсвяткувала 105 ювілей
