Опанас Георгійович Сластіон (інший варіант написання прізвища – Сластьон) народився 14 січня 1855 р. в м. Бердянську Таврійської губернії (нині Запорізька область). Його батько, Георгій Дмитрович, був іконописцем родом з кріпаків з міста Золотоноші (нині Черкащина). Після народження Опанаса родина Сластіонів переїхала до Ногайська Бердичівського повіту. Опанас навчався малювати спочатку в батька, а потім у художника Постемського. Є згадки, що сусід-музика і художник Анастас Смоктій учив Сластіона кобзарству.
Батько побачив у сина талант до живопису і 1872 року перевіз його до Петербурга. Протягом 1874-1882 років Сластіон був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв. Його навчали І. Крамськой та П. Чистяков. У роки навчання Опанаса нагородили двома срібними медалями.
В 1882 році Сластіон одержав звання художника. Тоді ж надто зацікавився особистістю Тараса Шевченка і його творчістю. 1884 року в журналі «Нива» Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми «Катерина». Після цього молодий художник і далі продовжував ілюструвати твори Шевченка. Роботи похвалив Ілля Рєпін. Ними Сластіон заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.
Після закінчення Академії мистецтв, Опанас подорожував Україною (найбільше Полтавщиною), писав численні живописні та графічні етюди пейзажного характеру, робив начерки селянських типажів у характерному для певної місцевості вбранні, змальовував пам’ятники давньої української культури, речі селянського побуту, деталі архітектурних споруд чи прикметні зразки народного різьблення по дереву.
Культура і побут українського народу цікавили художника ще в період навчання в Академії мистецтв, тоді він захопився фольклором та етнографією. Під час літніх канікул удвох з Порфирієм Мартиновичем обійшли вони багато сіл на Лівобережжі, знайомилися з кобзарями і записували від них пісні та думи. Сластіон малював їхні портрети, записував біографії. Завдяки Сластіону, ми нині маємо ранні портрети кобзарів Лівобережжя: Петра Неховайзуба, Трихона Магадина, Дмитра Скорика та інших. Портрети були опубліковані окремою книжкою лише в 1961 році Ю. Я. Турченком під назвою «Портрети українських кобзарів О. Сластіона». Загалом галерея кобзарів і лірників – це 23 портрети у різних техніках.
У 1883-1885 роках О. Сластьон створив серію ілюстрацій до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1885). Наклад видання був 7200 примірників.
У 1887 р. художник влаштувався на постійну роботу класним художником з проектування обмундирування військ у Військовому Міністерстві. А 1900 року Сластіон
назавжди покинув Петербург і переїхав до Миргорода. Тут він викладав малювання у художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Продовжував вивчати фольклор, етнографію та кобзарство.
Приятелював та листувався з Дмитром Яворницьким.
Сластіон і архітектура
Художник та етнограф був ініціатором збирання коштів на пам’ятник Шевченку в Миргороді і брав участь у конкурсі на кращий проект Шевченкового монумента в Києві. Сприяв спорудженню будинку Полтавського губернського земства (нині краєзнавчий музей). Сластіона вважають одним із основоположників українського архітектурного стилю. За його проектами на Полтавщині звели ряд будівель земських шкіл, зокрема «Школи Лохвицького земства», які нині відроджують, прибирають, приводять до ладу. Газета «Коло» нещодавно писала, що в селі Христанівка відомі люди узялись за стару будівлю школи, а місцева активістка, культуролог Оксана Олійник мріє там зробити дитячий мистецький центр.
Саме у 1913 – 1916 роках Сластіон створив серію земських шкіл на 1, 2, 3 та 4 класи. Навчальні заклади мали яскравий національно орієнтований образ. Проекти були затверджені Лохвицьким земством і набули поширення і в Чорнухинській волості та Лубенському повітах. З більш ніж 90 затверджених проектів реалізували тоді понад 30. Одними з найвизначніших були школи в Западинцях, Бодакві, Пісках. Будівлі мали стіни, прикрашені цегляним орнаментом, трапеційними вікнами, дахами із заломами та високими шпилями над баштами, які підкреслювали головні входи до шкіл. Приклад побудови цих шкіл викликав низку запозичень і повторень в інших регіонах, зокрема на Черкащині, Київщині та Миколаївщині.
Сластіон – автор проектів лікарень, кредитово-кооперативних товариств у Миргородському і Лохвицькому повітах, зокрема, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб та грязелікарню (1912 – 1916 роки) побудували за його кресленнями на території курорту.
Сластіон – перший
Багато в чому талановита людина Опанас Сластіон був піонером:
Перший ілюстратор творів Тараса Шевченка.
Першим опанував і записав на фонограф кобзарів (1908 року він допоміг Філаретові Колессі записувати пісні і думи миргородських кобзарів і лірників). Незрячих людей було важко записувати, бо вони то відвертались від фонографа, то перепочивали, вважаючи, що фонограф можна зупинити.
1927 року Опанас Георгійович організував першу селянську капелу бандуристів імені Івана Франка. Сам навчився кобзарському мистецтву і став чудовим виконавцем українських дум.
Малюнки і статті Сластіона друкувалися у періодиці Петербурга, Києва, Львова. Опанас Сластіон мав псевдоніми Опішнянський Гончар, Гончар.
Цінний альбом не пережив повені і воєн
Ще 1895 року Опанас Сластіон видав літографований історичний альбом «Старовина українська і запорізька». Наклад альбому зберігався у підвалах друкарні Рашкова в Петербурзі. Був втрачений восени 1900 року під час повені. Залишився лише авторський примірник альбому, який у 1930 р. О. Сластьон передав Українській картинній галереї у Харкові. У роки Другої світової війни видання було розпорошене й нині збереглося 16 аркушів.
За політичні карикатури на теми революції 1905-1907 років Сластіон був узятий під нагляд.
Під час громадянської війни Опанас Георгійович очолив комісію по збиранню культурних і мистецьких цінностей на Миргородщині. У квітні 1920 року на основі етнографічного та художнього матеріалу, зібраного комісією при Народному відділі освіти, за ініціативи Сластіона в створили «Науковий і художньо-промисловий музей». Там спочатку нараховувалося близько 600 експонатів. Згодом художник передав у музей частину власних експонатів – картин, музичних інструментів, етнографічних знахідок. Спочатку директором музею був сам Опанас Сластіон.
Тривалий час він працював викладачем малювання в Миргородському керамічному технікумі. Проте з 1 жовтня 1928 року через стан здоров’я його вивели з постійного штату викладачів.
Сластіон автор статей в українських («КСт.», «Рідний Край», газ. «Рада» та ін. – псевдоніми «Опішнянський гончар») і російських журналах (зокрема про кобзарство і кобзарів з їхніми портретами), підготував матеріал до книги «Українські народні думи», т. І (1927); автор книг «Мартинович. Спогади» (1931) і «Портрети українських кобзарів» (1961). В 1900-их працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря». На замовлення Всеукраїнської академії наук художник написав спогади про композитора Миколи Лисенка.
Твори Сластіона зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському державному художньому музеї та інших.
Наприкінці життя Сластіон був розчарований примусовою колективізацією. Застав художник і період Голодомору.
Меморіальна дошка в Опішні. Фото uk.wikipedia.org
24 вересня 1933 року на 78 році Опанас Сластіон помер і похований у Миргороді на Троїцькому кладовищі. У 1965 році на могилі встановили залізобетонний пам’ятник, а в 1989 році замінили на гранітний. У місті О. Г. Сластіону відкриті меморіальні дошки.
Картина «На річці Хорол. Село Білики» Опанаса Сластіона
Серед найкращих картин, написаних Опанасом Сластіоном, дослідники вважають «Миргород» (1901), «Весна» (1904),
«Волинь», «Жниця на панщині», «Рибалка на річці Псьол».
Про особисте життя Сластіона відомо мало. Вдалося знайти, що у Опанаса Георгійовича був син Юрій (1903 – 1980 роки). Він навчався у Харкові, з 1949 жив Денвері (США), де й помер. Священик УАПЦ, архітектор, живописець і композитор. Автор «Літургії св. Іоана Золотоустого» для мішаного хору.
