Побачила шість країн і студентка Полтавського факультету юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
Рейхстаг. Берлін
«Волонтерською складовою» не перевантажували
– Цього року я вперше брала участь у зборі коштів, – розповідає Дарина Лихоліт, третьокурсниця, голова студентського парламенту юридичної академії. – Коли у травні до нас звернулися представники регіонального осередку фонду, я поширила інформацію серед студентів і сама брала участь у зборі коштів. Скільки зібрала, не знаю, не була присутня на підрахунку грошей, але волонтерів залучила багато.
Про заохочення у вигляді поїздки Дарина спочатку не знала. Щасливий телефонний дзвінок пролунав на початку жовтня. Хоча абсолютно безкоштовною подорож не була – коштував тур 235 євро, полтавка відразу погодилася. Та й у агенціях аналогічний тур коштував би до 500 євро.
– У нашому автобусі, який виїжджав зі Львова, зібралося по кілька представників від кожної області: волонтер та координатор програми, – розповідає Дарина. – Від Полтавщини зі мною була Наталія Шкоденко, начальник відділу у справах сімї та молоді Полтавської облдержадміністрації. Усього нас було близько 50 чоловік, незважаючи на те що ми були різного віку, швидко здружилися і «змішалися».
На холодильнику Дарини шість магнітиків: Польща, Німеччина, Чехія, Словаччина, Австрія та Угорщина.
– У Польші були найдовше – цілих два дні, – згадує Дарина. – Нас тепло прийняли, ми поспілкувалися з місцевими волонтерами. Якщо в Україні «Серце до Серця» існує лише п’ять років, то польському аналогу – 17 років. Називається організація «Великий оркестр Святкової допомоги», і саме з її ініціативи до нас прийшла ця благодійна акція. Вони допомагають нам також поліграфією, надають волонтерські скриньки.
За словами Дарини, у Польші волонтерський процес краще організований. Кошти збирають на початку року – у перших днях січня. Якщо в Україні кожна область збирає на обладнання для своєї лікарні, то у Польщі обирають один лікувальний заклад і повністю його облаштовують.
– У день збору коштів під вечір на вулицях практично не побачиш жителів без емблеми-сердечка. Не дати грошей волонтерам, – розповідає Дарина. – На жаль, у Полтаві ця практика ще не дуже поширена. І річ не у тому, що дають небагато, десь по дві-п’ять гривень, а що мала кількість людей жертвує. Краще – менші суми, але охопити благодійністю більше людей.
Окрім «волонтерської складової», українцям показали історичний центр міста Кракова та соляні копальні. Запам’яталася специфічна кухня, де краківську ковбасу додають практично у всі страви, та привітність, спокійний ритм життя поляків.
Не загубитися у європейських враженнях
Дарина зізнається, що спочатку переживала, адже то була її перша закордонна подорож. Тепер же вона майже впевнена, що зможе зорієнтуватися, доїхати, знайти потрібну адресу в будь-якій з цих країн.
– У Празі у нас був вибір – о 18 годині повернутися автобусом у готель або гуляти містом далі й повертатися самостійно, – згадує Дарина. – Нам пояснили, як користуватися метро, автобусом, платити – і, виявляється, навіть не знаючи мови, можна дістатися до потрібного місця. У Берліні життя взагалі дуже швидке, і ми повинні були влитися у той ритм. Екскурсовод весь час нас підганяла. Там усе по хвилинах: особливо у метро треба дуже чітко орієнтуватися. Проїзд там, до речі, недешевий – два євро десять центів у один бік. Тож прокататися «туди й назад» – 50 гривень.
У Словаччині українці побули лише кілька годин – тут найменше цікавинок. А найбільше враження справила Австрія.
– Тут навіть повітря й осінь інші, кава й шоколад просто чудові, – згадує Дарина. – А ще навіть коні мають права й соціальні гарантії. Ми були у закладі, де утримують цих елітних тварин.
«Пощастило» українцям побачити й пікетувальників: у Берліні та Австрії. У Німеччині мітингували проти вирубування зелених насаджень. У Відні студенти вимагали покращення соціальних гарантій для студентів.
– Це у країні, де держава утримує студентів до 26-річного віку, – дивується Дарина. – Не пробували вони прожити на українську стипендію.
На останок автобус заїхав до Угорщини. Найбільше вражень залишилося від музею марципанів.
– Чомусь українці вважають, що марципани – то тісто з горіхами, а насправді це перетертий мигдаль з цукровою пудрою, – знає Дарина.
За словами полтавки, шість країн, постійні переїзди – велике навантаження на ноги, спину та голову.
– Бувало, дивимося увечері фотографії і не можемо пригадати, що це за країна, – посміхається студентка. – Лише тепер, через кілька тижнів після подорожі, усі враження «утряслися та розклалися по поличках».
