Хлопці у колонію не хотіли, а дівчат не взяли
19 листопада на екскурсію приїхали півтора десятка старшокласників. Найбільше, за словами вчителів, хотіли поїхати у Затурине дівчата, але їх не взяли. Хлопцям же заради поїздки до виправного закладу довелося відмінити тренування з баскетболу.
Спочатку в управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань області старшокласникам прочитали недовгу лекцію про види покарань та умови дострокового звільнення. Далі продовжила Людмила Кучеренко, журналіст-правозахисник. Вона розповіла про катування та корупцію у правоохоронних органах, невинно засуджених і закликала школярів не давати міліціонерам ні найменшого приводу звертати на себе увагу.
«Дорослу» колонію для відвідування школярами обрали невипадково: дорослі, особливо ті, хто вже тривалий термін перебуває за ґратами, зможуть краще донести молоді всю серйозність ситуації.
Уже на вході до закладу старшокласникам провели ще одну лекцію: застерегли галасувати, бігати, фотографувати.
Ув’язнені розповіли про відсутність тюремної романтики
По троє заходимо до розподільника, залишаємо у чергового посвідчення особи. Людмила Кучеренко звертає увагу журналіста на те, як змінюється настрій школярів, коли за ними зачиняються двері колонії. Хлопці бадьоряться, виглядають у вікно на службову вівчарку, але видно, що їм трохи не по собі. У внутрішньому дворику нас знову перераховують і проходимо на територію колонії. По праву руку – церква, по ліву – гуртожитки. На заґратованих вікнах – тюль, у повітрі пахне, як у дитсадку, кашею.
Школярам показують їдальню, актову залу, де саме проходить репетиція новорічного концерту. Ув’язнені на електрогітарах та синтезаторі виконують композицію гурту «Арія». Співають не про кохання, а про свободу. Далі школярів запрошують у навчальну частину. На дверях класних кімнат знайомі шкільні таблички чергуються зі специфічними: «учительська», «кімната підготовки до звільнення».
– Наша колонія заснована у 1982 році, – розповідає школярам Віктор Пивоваренко, заступник начальника колонії. – Заклад середнього рівня безпеки, тут утримуються вперше засуджені за тяжкі злочини. Наразі їх тут 1058. Вони проживають у гуртожитках військового типу.
Він просить уважно вислухати засуджених, адже не кожен погодиться винести свою історію на широкий загал.
Перший виступаючий, Юрій, відразу застеріг дітей не вірити у тюремну романтику, не палити і не вживати спиртного.
– Я навіть засмутився, що ви послухали, як ми співаємо, не треба, щоб вам тут щось подобалося, – сказав старожил, який перебуває у колонії вже 11 років.
Спілкування з ув’язненими було досить однобоким. Найбільше питань йому задавали вчителі. Діти слухали уважно, але мовчали. Другий лектор був небагатослівним, розговорити його так і не вдалося.
Також школярів пригостили хлібом, який виготовляють у власній пекарні. Останній пункт програми – церква, розписана місцевими майстрами. Сюди ув’язнені можуть приходити двічі на день на молитву. Іноді проводять тут навіть весільні обряди.
За стінами колонії настрій у школярів поволі піднімається. Відразу дістають мобільні телефони, які перед цим здали вчителю на зберігання, дзвонять додому – звітуються. А ще виймають гітару – планують по дорозі додому співати.
