– О 10 годині ранку почув, що відкрилися двері, – розповідає Володимир Анатолійович, – у кабінет зайшли двоє чоловіків у чорних масках. Вони крикнули: «Це розбій – руки на стіл, давай гроші». Я відразу подумав, що це черговий розіграш підлеглих до мого дня народження, тому до даної ситуації поставився навіть з гумором. Що це не жарти зрозумів лише тоді, коли за якусь секунду-другу в руках молодиків з’явився пістолет та невеликий металічний ломик.
Підприємець в мить вискочив на диван, на якому до цього сидів. Один із нападників намагався нанести Володимиру Анатолійовичу удар ломиком по голові, однак він ухилився та завдав йому у відповідь точний удар в голову. Молодик впав.
Саме на територію цього підприємства прийшли люди в масках. Фото із сайту mia.pl.ua
«Потрібно будь що вибігти з приміщення, там знаходяться люди, вони допоможуть» – подумав підприємець та кинувся на іншого зловмисника, який з пістолетом у руці стояв біля вхідних дверей. Зав’язалась бійка, незважаючи на перевагу у кількості, нападники явно поступались підприємцеві у «якості» ударів та дій: давалось в знаки серйозне захоплення Володимира Анатолійовича рукопашним боєм. Зважаючи на це, підприємцеві вдалось прорватись у коридор та позвати своїх підлеглих. Почувши крики, робітники кинулись на допомогу – одного з нападників затримали, а ось іншому все ж таки вдалося втекти. Розуміючи, що «справа провалилась» і що його буде розшукувати міліція, втікач з місця нападу попрямував додому, щоб взяти свої речі та в подальшому переховуватись. Однак, зробити цього не встиг: біля помешкання його вже чекали працівники Київського райвідділу міліції міста Полтави.
Нападниками виявились двоє полтавців 1977 та 1984 років народження. Хлопці проживали в одному будинку, товаришували з дитинства. Сім років тому за скоєння грабежу та викрадення автомобіля їх обох затримали та відправили до в’язниці.
– Під час відбування покарання, – розповідає один із зловмисників, – я через оголошення в газеті познайомився і почав переписуватись із дівчиною. Коли декілька місяців тому вийшов на волю, ми відразу одружились, зараз чекаємо дитину. Спочатку проживали з батьками дружини в місті Новоград-Волинському, я влаштувався там на роботу, однак, через деякий час мене звільнили. Не маючи коштів на проживання, ми переїхали до Полтави, почали жити разом з моєю мамою. Тут я став «на біржу», мені пропонували роботу, однак, вона мені не підходила, а гроші потрібні були.
Подібні проблеми з працевлаштуванням виникли і в іншого нападника: важко працювати не хотілось, а кошти на прожиття потрібні були. Саме це, за словами молодиків, і стало причиною скоєння злочину.
Володимира Анатолійовича об’єктом нападу зловмисники обрали випадково, ніколи раніше з ним справ не мали. Хлопці проходили повз територію підприємства та помітили, як він виходив із «крутої» іномарки, в руках у нього була барсетка – це і стало ознакою того, «що він при грошах». До злочину готувались довго – ходили по території, дивились, коли прибуває на роботу, коли їде додому керівник. З’ясувавши усі «нюанси для справи», молодики зробили собі маски на голову, взяли металевий ломик, іграшковий пістолет та пішли на підприємство. Однак, в перший день напасти на чоловіка їм не вдалось – там було дуже багато людей (це саме був день народження підприємця). Зловмисники прийшли на фірму наступного дня і здійснили свій задум. На подібний опір з боку «невисокого та худого» керівника фірми, якого один із нападників збирався «завалити з першого удару», вони просто не чекали.
Іграшковим пістолетом підприємця хотіли залякати. Фото із сайту mia.pl.ua
– У кабінеті було декілька тисяч гривень, – говорить потерпілий, – і я впевнений, що вони були готові на все заради того, щоб забрати ці гроші. У даному випадку моє захоплення рукопашним боєм врятувало мені життя.
– Наразі нападники перебувають в ізоляторі тимчасового тримання, – розповів Володимир Пасічко, помічник начальника Київського РВ ПМУ УМВС. – Відносно них вже порушено кримінальну справу за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (розбій). Вийшовши із в’язниці та пробувши на волі лише декілька місяців, у найближчому майбутньому вони знову туди повернуться на строк від семи до дванадцяти років.
