Іван Хмара (справа) з батьком і братом Фото надане Василем Артеменком
На континент Антарктида висадились лише через 75 років після його відкриття
16 січня 1820 року континент був офіційно відкритий російською експедицію, яку очолили Фаддей Беллінсгаузен та Михайло Лазарєв. Дослідники на шлюпках «Схід» та «Мирний» підійшли на до нього у районі сучасного шельфового льодовика Беллінсгаузена. Раніше існування південного материка стверджувалося гіпотетично, нерідко його об’єднували з Південною Америкою та Австралією. Але саме експедиція Фаддея Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва у південнополярних морях підтвердила факт існування шостого материка.
Першими на континентальну частину 24 січня 1895 року ступив Карстен Борхгревінк, капітан норвезького судна «Антарктик», викладач природничих наук. А перший трагічно загиблий полярник, якому встановили пам’ятник на острові Буромського – Іван Хмара. Саме його можна побачити на хронікальних кінокадрах першої у СРСР антарктичної експедиції 1956 року, коли трактор, за кермом якого сидить Іван Хмара, стрімко йде під лід.
Поїхати до Антарктиди полтавець вважав великою удачею
Іван Хмара народився 1936 року в селі Вишняки Хорольського району Полтавської області в сім’ї колгоспників. Дитячі і юнацькі роки Івана проходили, як і в усіх хлопців такого віку: ходив до школи, а після уроків ганяв ганчірковий м’яч на леваді. Інколи з друзями і до чужого садка заскакував, щоб посмакувати яблуками. Отримавши семирічну освіту, працював у колгоспі. Згодом поїхав навчатися в Каховське професійно-технічне училище, по завершенню якого повернувся додому. Юнак влаштувався працювати на Вишняківський спиртзавод. Помітивши, що хлопець розбирається в техніці, директор посилає його на курси механіків. З цього все і почалося: працюючи на лісорозробці у Архангельську, писав матері, що здав екзамени на тракториста третього класу і працює на «КТ – 12».
Службу в Радянській Армії полтавець проходив уже за полярним колом. Одружився. За словами односельців, потрапити на шостий континент вважав за удачу. Адже цікавився ним ще зі шкільного віку. У листі матері писав: «Записався добровольцем до антарктичної експедиції, іншої нагоди не буде».
Полтавець загинув, рятуючи техніку
На початку 20 століття дванадцять країн виявили бажання брати участь у дослідженні Антарктиди: США, СРСР, Англія, Австралія, Франція, Аргентина, Чилі, Норвегія, Японія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка (ПАР) і Бельгія. Радянське керівництво ще в 1939 році заявило, що без участі СРСР питання про державну приналежність земель Антарктиди, відкритих російськими мореплавцями, не може бути вирішеним.
На період з 1 липня 1957 року по 31 грудня 1958 року було назначено провести Міжнародний геофізичний рік. Радянський Союз уже в 1955 році розпочав підготовку до цього року. Іван Федорович до того часу пройшов випробовування Арктикою, оскільки строкову службу проходив на Діксоні. В інтерв’ю з журналістом газети «7 дней» від 19 серпня 2004 року Артуром Михтієвим Василь Щур, учасник першої радянської експедиції в Антарктиду згадує: «Там і потоваришував з Іваном Хмарою, з яким нас затвердили до складу першої експедиції. За два дні до відправлення дизель-електрохода «Об» із Калінінграда ми з ним сфотографувалися. На дизель-електроході і в Антарктиді жили в одному кубрику. Одного разу, коли мій трактор застряг у тріщині, Іван на швидкості буквально перелетів на своєму тракторі через тріщину і витягнув мою машину».
Пам'ятник Івану Хмарі у рідному селі Вишняки
Кандидатів в експедицію претендувало набагато більше, ніж необхідно. У Москві військову форму замінили на цивільну, бо за міжнародними домовленостями в’їзд військових на шостий континент заборонено.
30 листопада з великими почестями експедицію проводжали в Калінінграді, а вже 16 грудня пересікли екватор. 5 січня 1956 року перша радянська антарктична експедиція наблизилась до берегів Антарктиди.
Південний полюс зустрів посланців Країни Рад морозом. Всі відчули хвилювання, побачивши спочатку айсберги, а потім льодяні відвісні стіни шостого континенту. Антарктида зустріла дослідників незвичайно яскравим сонцем. І, звичайно, запам’ятались пінгвіни, які в перший же день оточили теплохід зі всіх сторін.
Іван Федорович Хмара входив до складу монтажно-будівельного загону, який був приписаний до експедиції для будівництва житлових і службових приміщень, а також монтажу радіо- й електростанції. Для того, щоб розпочати будівництво, необхідно було розвантажити теплоходи «Об» і «Лена».
Доводилося щоденно здійснювати десятки рейсів на всюдиходах від стоянки теплоходів до місця, яке вибрали для наукової станції Мирної.
Працювати доводилось важко. Від сонця обгоряла шкіра, неможливо було ходити без темних окулярів, а контейнер з ними знаходився на теплоході «Лена», який прийшов пізніше від «Обі», тому замість темних окулярів доводилося користуватися засвіченою фотоплівкою. Важче за все було звикати до постійної небезпеки потрапити в численні тріщини, яких безліч на льодяному материку. Всі роботи по монтажу необхідно було закінчити до настання південної полярної ночі, тому працювали по 12 годин. Трактор Івана Хмари долав крижані тороси. На транспортному засобі працювали позмінно. Зранку трудився Микола Коновалов, а Іван Хмара мав заступити його з другої половини дня.
Василь Денисович Щур згадує: «До цього часу в пам’яті трагічна загибель мого товариша Івана Хмари. Сталося це 21 січня 1956 року під час розвантаження дизель-електрохода «Об». Трактор з причіпними санками прорізав лід і завмер над проломом. Двигун заглох, тракторист вистрибнув із кабіни. Ми кинулися до трактора. Хмара був першим. Він заскочив у кабіну, завів двигун і включив передачу назад до теплохода. Але тут роздався тріск. І мого товариша не стало».
Це була перша втрата радянських полярників в Антарктиді.
Комсомолець з українського села Вишняки робив усе можливе, щоб врятувати потужний трактор і цінне обладнання, але не вдалося. Він загинув як герой на очах у друзів по експедиції . Йому не виповнилося ще й двадцяти. Вони й назвали це місце мисом Івана Хмари. Про нього нагадує і гранітний пам’ятник, поставлений на місці трагедії.
Усього на материку загинуло 60 полярників. У пам’ять про них планується відкрити там православний храм. 13 лютого 1956 року відбулося офіційне відкриття першої радянської наукової станції «Мирний».
У прершій експедиції зимувала майже сотня полярників
У березні 1956 року сезонний склад першої антарктичної експедиції, виконавши всі заплановані роботи, вирушили на Батьківщину. Важко було розлучатися з тими, хто залишався зимувати. У першій експедиції зимували 92 полярники. Вони здійснили внутрішньоконтинентальний похід на тракторах і за 375 кілометрів від «Мирного» на висоті 2700 метрів над рівнем моря створили першу внутріконтинентальну станцію, назвавши її Піонерською. З 1956 року по 1961 роки радянські експедиції створили чотири прибережні станції, п’ять внутрішньоконтинентальних, а всі інші країни – учасники досліджень в Антарктиді – 29 наукових станцій.
На даний час на південному полюсі білого континенту побувало 11 антарктичних експедицій.
На Батьківщині, в селі Вишняки Хорольського району Полтавської області, учаснику першої радянської антарктичної експедиції, 2 листопада 1969 року на подвір’ї школи було урочисто відкрито пам’ятник-обеліск герою Антарктики Івану Хмарі. У 1975 році пам’ятник перенесено на подвір’я новозбудованої школи.
Підготовлено за матеріалами Василя Артеменка, учителя історії Вишняківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Хорольського району.
Антарктида
Довідка «Кола»
Антарктида – континент, розташований на самому півдні Землі. Центр Антарктиди приблизно співпадає з південним географічним полюсом. Континент омивають води Південного океану. Його площа – близько
14,4 мільйона квадратних кілометрів (1,6 мільйона квадратних кілометрів складають шельфові льодовики).
