– У мене взагалі дуже заплутана біографія. У 13 років я за сімейними обставинами переїхав в Полтаву до дідуся з бабусею. В Полтаві закінчив школу-гімназію №9, а вступати поїхав до Львівської Політехніки. Такою була воля батька. У Львові я провчився рік, встиг закінчити театральну студію «Хочу». А потім дався взнаки гуманітарний хист і я перевівся на філологічний факультет Полтавського педагогічного університету.
– Що найбільше сподобалося у нашому місті? За чим шкодуєте у Києві?
– Ви мене так питаєте, як гостя, який трохи прожив у Полтаві. Я вважаю Полтаву таким же рідним містом, як і Львів, і Київ. Я впевнено можу називатися і львів’янином, і киянином, і полтавцем. Я жив, вчився і працював у Полтаві, там мої друзі, вчителі, родина. Я люблю це місто, вважаю його своїм, і подобається мені все, без винятку.
Щодо того, за чим шкодую. Я загалом не маю такої звички – шкодувати. Сказав би, що мені не вистачає більш частішого спілкування з друзями, людьми, які мені близькі, знову ж таки, хотілося б частіше бувати вдома, у мами. Але, на жаль, не завжди виходить так, як хочеться.
– Як потрапили до столиці?– Є така людина в моєму житті, якій я багато чим зобов’язаний. Це Андрій Чуковський, ми з ним знайомі вже більше 15 років. Завдяки йому я потрапив до українського народного хору «Калина», де проспівав п’ять років, він привів мене на радіо в Полтаві, завдяки йому і до Києва перебрався. У 2005 році Андрій уже кілька років працював на одній із столичних радіостанцій. Я якось був у столиці у справах, ми зустрілися, зайшли на каву і він несподівано запропонував зайти на прослуховування. Я записався, і, оскільки вже мав певний досвід (у Полтаві я працював на Студії «Місто» і на радіо), мені запропонували роботу. Чесно кажучи, я навіть не вагався і за тиждень-два уже працював ведучим новин.
– У яких проектах брали участь, які найбільше сподобалися?– Робота у столичних мас-медіа фактично зобов’язує до постійної участі у тих або інших проектах, не завжди пов’язаних з радіо. Найбільш приємною для мене була і залишається співпраця з Федерацією найсильніших атлетів України і перетягування канату – час від часу мене запрошують як ведучого на Богатирські ігри та інші турніри.
– Зараз Ви лише радіоведучий чи займаєтесь ще якоюсь діяльністю?– На жаль, однією роботою на радіо ситий не будеш, тим більше, якщо потрібно годувати сім’ю, ставити на ноги дитину, та й самому хочеться мати рівень життя трохи вищий на середній. Тому доводиться крутитися. Крім безпосередньої роботи в ефірі я займаюся начиткою реклами, аудіокнижок, працюю диктором на кабельному телебаченні, час від часу проводжу корпоративи, вечірки, іноді весілля (але тільки для друзів:) ).
– У Вас є вподобання, улюблена справа, хобі – чи часто вдається приділяти увагу захопленню?– Так, більше двох років тому я почав грати в City Quest – такі нічні інтелектуальні перегони. Граю донині, сам проводжу ігри. Дуже хотів би відкрити філіал проекту в Полтаві, але це потребує майже постійної присутності в місті. Можливості такої поки немає.
– Чого боїться Дмитро Моргунов? - Ще роки три тому я сказав би що нічого не боюся. Але тепер, коли у мене є донечка, я більш за все боюся втратити своїх близьких. Боюся втратити друзів, без яких я ніхто. А решта – не так важливо.
