Напевно, я не один такий, кому ні-ні та й закортить полоскотати нерви гострими враженнями, відчути смак ризику, приплив адреналіну в крові. Саме тому непідробний інтерес завжди викликали такі екстремальні місця нашої планети як Арктика і Антарктида, Суха Долина і Великий Бар'єрний Риф, Еверест і водоспад Анхель. Так склалося, що серед моїх давніх друзів виявилася людина, яка не просто побувала «на краю світу», а тривалий час займалася науковою роботою на Українській антарктичній станції «Академік Вернадський».
Фото із особистого архіву Андрія Роменця та мапа Національного антарктичного наукового центру.
Андрій Роменець живе і працює в Києві в інституті геофізики ім. С. І. Субботіна НАН України (відділ геомагнетизму). Безпосередньо займається вивченням магнітного поля Землі. Постійний користувач kolo.poltava.ua.
– Андрію, як ти опинився на Південному полюсі?
– Вибір працювати в Антарктиді – усвідомлений і спланований. Щоб стати членом антарктичної експедиції необхідно пройти суворий медичний відбір, у тому числі й психологічний. Адже потрібно бути готовим до повної ізоляції від будь-якої цивілізації і копіткої роботи в обмеженому колективі. 10 місяців на рік природні умови (скутість льодом, різка зміна погоди, снігові бурі і т.п.) не дадуть дістатися до станції «Академік Вернадський» жодному транспортному засобу. У зв'язку з цим лікар, обов'язковий член команди, проходить спеціальний інструктаж. У його руках здоров'я полярників. До речі, на нашій станції є різне медичне обладнання. Але, все ж, краще в таких умовах не хворіти.
– Як добиралися до станції?
– Шлях, як розумієте, не з близьких. Чотири роки тому – 27 лютого 2007 року – з Києва стартувала Дванадцята Українська Антарктична експедиція (12 УАЕ) за маршрутом Бориспіль – Цюріх – Сантьяго (Чилі) – Пунта Аренас (Чилі) – ст. «Академік Вернадський». 5 березня експедиція прибула на станцію. Дорога до Антарктиди включає кілька етапів: у сукупності – це 5 перельотів (Київ-Цюріх, Цюріх-Сан Паулу в Бразилії, Сан Паулу-Сантьяго і Сантьяго-Пунта Аренас (портове місто на півдні країни і континенту). Заключний відрізок шляху – найскладніший: подолання протягом 4 діб на військовому чилійському криголамі протоки Дрейка, легендарних «ревучих сорокових».
– Які дорожні пригоди найбільш запам'яталися?
– Перехід через Дрейк. Це взагалі окрема тема. Протока Дрейка вважається одним з найбільш неспокійних місць на Землі. Там завжди штормить. Наш корабель «пірнав» у хвилі при 6-7-бальному штормі, і це нам ще пощастило. Багатьом доводилося пливти і в 9-бальний шторм. Чесно кажучи, відчуваєш не найприємніші відчуття, коли криголам кидає на всі боки. Звикнути до цього складно. Спали, пристебнувшись ременями до ліжка. До речі, перед відплиттям усі проходять обов'язковий інструктаж про правила поведінки на кораблі. Тобто, якщо кому-небудь заманеться прогулятися на палубі в такий шторм і його змиє за борт, команда не нестиме за це відповідальності. Адже при температурі води за бортом в нуль градусів зниклих в штормовому море ніхто навіть шукати не буде.
– Скільки було членів експедиції?
– У складі експедиції було 14 чоловік. Це – лікар, кухар, дизель-механік, системний механік, зв'язківець (він же – адміністратор), електрик (він же драйвер – відповідальний за човнове господарство), геофізики за напрямами (магнітне поле, сейсміка, озон і т.п.), метеорологи і біологи.
– Які найсильніші враження від континенту?
– Грандіозність і велич Антарктиди заворожує і вражає. Це потрібно хоч раз побачити, а описати словами повною мірою навряд чи вдасться. У антарктичну красу закохуєшся з першого погляду, і це – на все життя. Що собою являє Антарктика? Архіпелаг Аргентинські острови розташований з західної сторони Антарктичного півострова, приблизно 10 км на захід від узбережжя землі Грейама. Складається він з декількох порівняно невеликих островів загальною площею близько 10 кв.км. Найбільші з них – Уругвай, Скуа, Галіндез, Вінтер, Ірізар (кожен площею близько 1 кв.км). Крім того, до складу архіпелагу входять ще близько десятка порівняно дрібних островів. Від материка Антарктида, а точніше Антарктичного півострова, архіпелаг відокремлений протокою Пенола шириною близько 5 км. Протока була названа на честь судна «Пенола» Британської експедиції землі Грейама в 1934-1937, а вперше пройдено – 12 лютого 1898 року у час Бельгійської антарктичної експедиції Герлаха. Архіпелаг розташований трохи північніше південного полярного кола і тому тут немає явища класичної полярної ночі. У день зимового антарктичного сонцестояння (22 червня) сонце підіймається над горизонтом майже на 3 градуси.
– Що являє собою станція «Академік Вернадський»?
– Українська антарктична станція «Академік Вернадський» (УАС) була передана України англійцями в 1996 році за міждержавною угодою. Розташована станція на архіпелазі Аргентинські острови. УАС – це потужний науково-дослідний комплекс, який безперервно працює з 1947 року (спочатку об’єкт називався – «База F», Великобританія). Умови і побут на хорошому рівні. Багато що залишилося від англійців, у тому числі й деякі звичаї. Наприклад, кожну суботу вся команда урочисто одягається в костюми і краватки до вечері «вихідного дня», який кухар готує з особливою родзинкою. Цікаво, що на українській станції є єдиний в Антарктиді бар-паб, він же кают-компанія. Він був зроблений ще англійцями, які потім за таку ініціативу отримали від керівництва догану, оскільки використані будматеріали призначалися для інших цілей.
– А як з харчуванням? Відчувалося, що цивілізація далеко?
– Усі продукти завозяться на початку сезону з розрахунку на рік. Також на рік завозиться близько 200 кубів дизельного палива для дизель-генераторів, які і забезпечують все життєве функціонування об'єкта. Хліб випікає кухар. Ми навіть їли власноруч приготовану квашену капусту.
– Дуже небезпечно було?
– Усяке бувало ... Станцію заносило снігом повністю, а мені як відповідальному за магнітну обсерваторію, в силу специфіки роботи доводилося щодня туди крокувати (вона знаходиться метрах в 300-х від самої станції). Не завжди це виходило: іноді доводилося добиратися повзучи по снігу – так його багато було. Лижі та снігоступи тільки заважали, провалюючись у сніг. Сонячних днів, які зображені на фото, насправді всього 20-30 на рік. Решту часу йде сніг. У принципі, взимку температура рідко опускається нижче -18, так як Тихий океан, що оточує архіпелаг, діє як гігантський акумулятор тепла. Зате вітер 30 м/с – справа досить звична. Словом, екстриму вистачало. І поїздки на «Зодіаках» (великі надувні човни), і айсберги, і різка зміна погоди, і крижані печери ... Загалом, потрібно завжди, як то кажуть, мати голову на плечах і тверезий розум, бо загинути дуже просто.
– А корінних мешканців архіпелагу багато?
– Тваринний світ досить різноманітний, але тільки в літній період, який там настає в середині грудня і закінчується в середині лютого. Тварини, а це – пінгвіни, морські тюлені, морські коти, морські слони й леопарди, ініші птиці – зовсім не бояться людей. Пінгвіни – непосидючі і цікавляться усім, що бачать – підходять майже впритул подивитись на тебе. А якщо чесно, то мені здається, що Антарктида – останнє місце на Землі, яке ще не зганьбили двоногі «царі» Природи ...
