Фото Тетяни Цирульник
– Я на роликах катаюся уже два роки, – розповідає журналісту Тетяна, вчителька. – Катаюся з ранньої весни і до осені, коли немає дощу. В основному їжджу у районі Білої альтанки, біля «Конкорду», старої автостанції, у Парку перемоги, гарний спуск біля Краєзнавчого музею. Дуже мало бачимо «колег», а нашого віку – мені 29 років, майже не зустрічаємо.
За словами полтавців, реакція на «дорослу тьотю» на роликах у людей різна.
– Коли сама їду – чомусь негативно сприймають перехожі, – зізнається Тетяна. – Особливо, коли я на світлофорі стою у одному ряду з автомобілями і пропускаю пішоходів. Навіть пальцем біля виска покрутив якось один з водіїв. А от коли зі мною на роликах виїжджає шестирічний син – ставляться з розумінням, немов вибачають мені таку поведінку – адже я вчу дитину кататися. А ще я дуже боюся собак, навіть зовсім маленьких. Утекти від них на роликах не зможу.
25-річний Олександр займається роликами близько року.
– Щодня катаюся по дві години, навіть на роботу колись добирався на роликах, – розповів Олександр. – Їжджу зі швидкістю 30 кілометрів на годину, можу долати перешкоди – бордюри біля стадіону «Ворскла». Стрибати мені не страшно, головне – одягати захисне спорядження. Завдяки роликам дуже добре накачав ноги, взагалі, усі м’язи «підтягнув» а ще це дуже хороша дихальна гімнастика.
У Полтаві на роликах катаються мало. Причини цьому: погані дороги або бруківка, дороговизна роликів та ставлення «піших» полтавців.
